Стратегічний горизонт 2026: Від емоційної емпатії до прагматичного партнерства України з арабським світом
Нещодавно в Українському кризовому медіа-центрі відбулася знакова фахова дискусія, організована Центром близькосхідних досліджень (AMES) за підтримки Міжнародного фонду Відродження. Тема зустрічі — «Російсько-українська війна та Арабський світ: стратегічні виклики 2026 року» — зібрала провідних українських дипломатів, експертів та лідерів арабських діаспор для підбиття підсумків переломного 2025 року.
Ця розмова важлива не лише через необхідність інвентаризації здобутків, але й через фундаментальну зміну парадигми відносин. Як зазначили учасники, регіон Близького Сходу перейшов від етапу ситуативної емоційної реакції на початку вторгнення до фази жорсткого прагматизму та балансування інтересів. Для України це означає необхідність переосмислення своєї ролі: ми більше не можемо покладатися лише на співчуття, а маємо пропонувати конкретні безпекові та економічні рішення. Ключовим лейтмотивом зустрічі стало усвідомлення того, що попри потужну російську пропаганду та складний геополітичний контекст (зокрема війну в Газі), Україні вдалося не лише втримати позиції, а й здійснити низку дипломатичних проривів, перетворивши діаспори на ефективні «проксі-вузли» впливу.
Дипломатичний прорив: «Сирійський кейс» та нові ворота на Близький Схід
Одним із найгучніших успіхів української дипломатії у 2025 році стало відновлення відносин із Сирією, що стало можливим після колапсу режиму Башара Асада. Цей кейс учасники дискусії назвали хрестоматійним прикладом ефективної взаємодії держави та громадянського суспільства. Сирійська діаспора в Україні, яку експерти охрестили «агентами змін», відіграла роль критично важливого комунікатора з новим урядом у Дамаску.
Завдяки зусиллям українсько-сирійських підприємців та активістів вдалося не просто відновити дипломатичні контакти, а й досягти домовленостей про відкриття посольства та початок роботи українського бізнесу в порту Тартус. Це стратегічна перемога, яка відкриває для України нові «ворота» на Близький Схід і створює можливості для витіснення російського впливу з регіону.
Водночас загальний дипломатичний ландшафт залишається складним. Більшість арабських країн (ОАЕ, Саудівська Аравія) продовжують політику балансування, ставлячи у пріоритет стабільність та власні національні інтереси. Однак провал запланованого Росією на жовтень 2025 року саміту «Росія — Арабський світ» продемонстрував, що Москва втратила статус безальтернативного полюса сили, а арабські лідери відмовили Путіну в легітимізації його глобальних амбіцій.
Економічний прагматизм: «Південний розворот» та продовольча безпека
Економічна складова відносин у 2025 році продемонструвала вражаючу динаміку, яку експерти назвали «південним розворотом». На тлі відновлення квот та обмежень з боку Європейського Союзу, український агроекспорт переорієнтувався на ринки Близького Сходу та Північної Африки, зростання склало близько 60%.
Україна успішно закріпила за собою статус гаранта продовольчої безпеки регіону. Єгипет залишається ключовим партнером із товарообігом близько 1 млрд доларів за півріччя, а Алжир, попри традиційно проросійські політичні настрої, став рекордним імпортером української пшениці (739 тис. тонн). Це підтверджує тезу про те, що національні інтереси та потреба у хлібі переважають політичні декларації.
Окрім торгівлі, відкриваються перспективи залучення інвестицій з країн Затоки (ОАЕ, Саудівська Аравія) у відбудову України. Обговорення угод про преференційну торгівлю та створення зернових хабів свідчить про перехід від ситуативної торгівлі до довгострокового планування. Успішні кейси, такі як зацікавленість фондів ОАЕ в українських активах, доводять, що арабський капітал готовий заходити в Україну, не чекаючи формального завершення війни.
Інформаційна війна: Емпатія проти пропаганди та роль «м’якої сили»
Інформаційний фронт залишається найскладнішим викликом. Росія інвестує колосальні ресурси в когнітивну війну, використовуючи наративи про «подвійні стандарти» Заходу щодо Гази та України, а також плануючи масштабне навчання арабських журналістів через RT Academy. Проте Україна знайшла асиметричну відповідь — «переклад сенсів» замість простого перекладу мови.
Ключовим інструментом стали діаспори та проєкти на кшталт «Українсько-арабської медіагрупи». Досвід показав, що суха фактологія програє емоційним історіям. Тому українська комунікація трансформувалася в бік емпатії — розповіді про війну через людські долі, що резонує з досвідом арабської аудиторії. Особливу роль відіграє ліванська громада, яка через культурну дипломатію (встановлення пам’ятника Шевченку, видання книг) цементує присутність України в культурному просторі.
Важливим досягненням стала гуманітарна дипломатія. Посередництво Катару, Саудівської Аравії та Кувейту у звільненні полонених та поверненні депортованих дітей (підтримане 91 голосом в ООН) стало проривом, який дозволив пробити стіну нейтралітету. Це доводить, що гуманітарні та релігійні аргументи працюють краще за суху геополітичну риторику.
Висновок
Підсумовуючи дискусію, можна стверджувати, що у 2026 рік Україна входить із новим, більш зрілим розумінням Близького Сходу. Ми позбуваємося ілюзій щодо автоматичної підтримки та вчимося грати на полі прагматизму. Головний стратегічний висновок — Росія більше не є монополістом впливу в регіоні, а її наративи можна ефективно руйнувати через правду, емпатію та економічну співпрацю.
Успіх України в арабському світі тепер залежить від системності: переходу від волонтерських зусиль до державної стратегії, де кожен посол є активним спікером, а кожна тонна зерна — інструментом впливу. Як зазначив Олександр Богомолов, це війна на виснаження не лише на полі бою, а й у когнітивному просторі, де перемогу здобуває той, хто не втомлюється повторювати правду. 2026 рік має стати роком закріплення статусу України не як прохача допомоги, а як невід’ємного елемента безпекової архітектури — від продовольчої до геополітичної.
Посилання на трансляцію дискусії:
