Стратегічні Маневри Ірану: Від Шиїтського Коридору до Превентивних Ударів
З усього видно, що Іран, на фоні війни з хуситами в Червоному морі, піднімає ставки. Власне, щоб розібратися чому це робиться, доречним буде нагадати про чотири стовпи іранської стратегічної культури.
Перший – ісламізм – іранці активно використовують у протидії з Ізраїлем, підтримуючи ХАМАС. Втім, цей елемент стратегічної культури має обмежену здатність до застосування після провалу спроб експорту ісламської революції в 80-х роках минулого століття.
Другий – шиїзм – підтримка шиїтських рухів та протекція шиїтського населення активно застосовується в рамках так званого «шиїтського коридору» – від Ірану на захід до Середземного моря та в Ємені з метою створення стратегічної глибини оборони. Іншими словами війни на чужій території.
Застосування іранських експедиційних військ та ракетного озброєння в районі «шиїтського коридору» не новина. Тому удари балістичними ракетами по території іракського Курдистану не виходять за межі стратегії стримування супротивника на чужій території. Інша річ – удари по Пакистану.
Пакистан вписується в третій стовп іранської стратегічної культури, який образно можна назвати – нас оточують ворожі країни. Ця традиція спирається на спадщину перської імперії, яка дає наочний приклад, що Іран завжди був об’єктом ворожих зазіхань. В її рамках іранське керівництво здійснює заходи, які б унеможливили формування ворожих альянсів сусідніх країн та протидіє сепаратистським рухам, які спираються на бази у сусідніх країнах. Етнічно-релігійний сепаратизм завжди була для Ірану однією із ключових загроз. І тут мова звісно йде про сепаратистські рухи белуджів, які діють в іранській провінції Систан і Белуджистан та на території Пакистану, і їх активність значно посилилася після подій осені 2022 року. Не можу не згадати і важливий для Ірану стратегічний альянс з росією, який вибудувався за останні півтора року війни проти України. Наявність такого союзника дає Ірану можливість поводитися більш зухвало.
І четвертий стовп – Realpolitik та політичні домовленості. Тобто прийняття тих чи інших рішень виходячи із існуючої політичної ситуації в регіоні. Зверніть увагу – іранці, коментуючи удари по території сусідніх країн, говорять в дусі «боротьби з тероризмом», явно мавпуючи політику США. До речі, Ісламабад, в свою чергу, підхоплює цю ж риторику і спрямовує її вже проти Ірану.
І тепер власне відповідь на питання – чому саме зараз? Припускаю, що військова операція «Охоронець добробуту» в Червоному морі викликає побоювання Тегерана, що наступною військовою ціллю може стати сам Іран. Цілком можливо в планах реагування на дії коаліції іранці передбачали збільшення своєї військової присутності в регіоні, а може й більш зухвалі кроки, як то перекриття Ормузької протоки. Це звучить зараз неймовірно, особливо на тлі того, що буквально нещодавно в тій самій затоці проводилися спільні військові навчання Ірану та Пакистану, але з огляду на ситуацію в Червоному морі вже не видається надто фантастичним. Тому така версія. Для того щоб убезпечитися від використання сепаратистських рухів своїми головними супротивниками – США та Ізраїлем, Тегеран наносить попереджувальний, превентивний удар по їхнім базах, одночасно запрошуючи таким чином уряди цих країн, а це на сьогодні – Ірак, Пакистан та Афганістан, почати домовлятися. Наскільки така версія працездатна, покаже майбутнє. Це звісно при умові що іранцями керував тверезий розрахунок, а не емоції. У разі емоцій, ситуація може розвиватися за гіршим сценарієм – у вигляді неконтрольованої ескалації.
Тобто ризик війни між Пакистаном та Іраном існує, але поки що гіпотетично. Обмін ракетними ударами під приводом ураження баз сепаратистів-белуджів по обидва боки кордону виглядає дивним, але цілком вписується в шиїтську концепцію «такія» – брехня заради віри. Це приблизно те саме, коли іранці постачають дрони-камікадзе росії для війни в Україні, коли є чимало свідчень та захоплених іранських дронів, а міністр закордонних справ Ірану не зморгнувши оком каже, що таких фактів немає.
Автор: Ігор Семиволос
