Стратегічна сесія УМШ етап передбачення майбутнього.

Кожного разу, коли ми плануємо проведення стратегічної сесії, очікуєш чогось незвичного. Припускаю, що підставою для такого почуття, є мозковий штурм, який відбувається кожної такої сесії. Для планування діяльності Асоціації Української миротворчої школи треба як мінімум зрозуміти з якими викликами в майбутньому ми можемо стикнутися і підготуватися до цього. Є різні методи проведення стратегічного планування, але кожне передбачає етап передбачення майбутнього. Наша команда використовує для цього метод foresight, само слово перекладається як передбачення або вигадливість. 

Вперше цей метод ми застосували в лютому 2016 року. Яким було наше здивування, коли впродовж декількох років значна частина нами прогнозованих подій збулася, включно із перемогою Джамали на пісенному конкурсі Eurovision.

Спочатку розкажемо про сам метод, а потім торкнемося вже конкретних результатів нашої останньої сесії.

Що критично важливо під час проведення форсайту? Звісно це люди. Без експертної участі провести захід неможливо. До того ж вони мають бути фахівцями в різних галузях, вміти дивитися на процеси аналітично і бути здатними працювати з причинно-наслідковими зв’язками. Таке планування і передбачення майбутнього можна проводити і в межах однієї команди, але набагато ефективніше, коли ви маєте одного або краще декілька зовнішніх експертів. Другий важливий момент – розуміти навіщо ви робите це прогнозування, з якою метою, як ви хочете його застосувати.

Говорячи вже про сам метод, то першою так би мовити сходинкою є визначення трендів з якими ви будете працювати. Їх, трендів, зазвичай багато, але немає сенсу брати більше трьох, якщо звісно, хочете втриматися в розумних рамках і не намагатися осягнути неосяжне.

З 2016 наші тренди не змінювалися. Це російсько-українська війна, складна консолідація українського суспільства та розвиток громад в контексті децентралізації. Перший тренд очевидний, оскільки мова йде про безпеку. Другий також стосується безпеки, але більше тут ми говоримо про ідентичність, про процеси в середині самого українського суспільства, проблеми конфліктів та співпраці. Третій тренд про розвиток, а оскільки ми працюємо з громадами, то для нашої команди важливими є процеси децентралізації та набуття громадами більшої суб’єктності.  

Після початку повномасштабного вторгнення говорити про децентралізацію якось не випадає, особливо на тлі вимушеної централізації та появи військових адміністрацій, втім ми виходимо із розуміння, що сам тренд залишається стабільним і українське суспільство повернеться до цього після Перемоги у війні.

Впродовж трьох останніх років, а ми робили форсайт кожного року, увага до визначених трендів змінювалася. Скажімо, минулого 2021 року форсайт відбувався влітку, коли весняна напруга на кордоні з росією вже спала, а осіння концентрація російських військ ще не почалася.

Тому, відповідно, тренд  російсько-української війни не привертав до себе такої уваги, натомість більше дискусій було навколо проблем пов’язаних із розвитком української ідентичності. Чимало уваги тоді приділялося питанням занепаду експертної оцінки, проблемам якісного інформаційного продукту та спадом громадської активності. Або, коли мова заходила про децентралізацію, то більше турбувалися про феодалізацію громад, в яких розподіл ресурсів захоплював місцевий нотабілітет, а також вимивання кваліфікованих управлінців з місцевого самоврядування

Серед наших стратегічних сесій останніх років найефективнішою, на нашу думку, стала стратегічна сесія 2020 року, коли нам вдалося не лише успішно оцінити рівень загроз, але й вигадати спільний проект «Сусід важливий», який наша мережа реалізовувала протягом наступного року.

Гаразд. Повертаємося до цьогорічної сесії. Що нам не вдалося? Нам не вдався прогноз далі ніж на півроку вперед. По суті весь час роботи ми зосередилися на подіях, загрозах і форматах, які існують станом на зараз, і їх настільки багато, що працювати з дальньою перспективою – два-п’ять років втрачає будь який сенс. Децентралізація цього разу виступала як розбудова громад. Додам, мова йде скоріше про відновлення громад після деокупації, оскільки більшість громад, де ми працюємо і де працюють наші партнери, або досі окуповані, або на момент стратегічної сесії були окуповані.

Подій, які стануться у найближчий перспективі, не так вже й багато. По суті це звільнення Херсону (вже відбулося, і раніше ніж ми планували), звільнення Сватове (ще у процесі) та, очевидно, – нова хвиля мобілізації в Україні, ближче до кінця зими.

Формат в контексті війни це триваючий енергетичний терор, який загрожує критичним руйнуванням інфраструктури нашої країни. Єдине, що цьому може зарадити це наявність достатньої кількості ППО-ПРО. Оскільки більшість систем надходить із-закордону, то критично важливо підтримувати у західному суспільстві високий рівень обізнаності щодо справ в Україні для формування постійного громадського тиску на уряди. Важливу і очевидну роль відіграють ремонтні бригади, які відновлюють інфраструктуру, але вони також потребують допомоги. Таким чином завданням громадянського суспільства на цьому напрямку є активна взаємодія зі своїми партнерами закордоном для інформування та формування громадської думки.

Іншим чинником стали адаптивні спроможності дрібного бізнесу та громадян в умовах відключення електропостачання

В тренді Складна консолідація українського суспільства у нас практично немає подій. Єдине, що ми позначили це підтвердження статусу початку вступу в ЄС – ймовірність якого ми оцінюємо більше 60%. Разом з тим тут набагато більше форматів, що в принципі не дивно.

Серед негативних форматів – зруйнований соціальний капітал звільнених громад. Явище, яке ми зафіксували під час моніторингових поїздок до звільнених міст Харківщини та Херсонщини. Зростаюче відчуття несправедливості, особливо це помітно в маленьких населених пунктах, де частина мешканців співпрацювала з окупантами, але формально не потрапила під статтю про колаборацію. Також серед форматів ми відзначили потребу уваги. Люди не мають залишатися сам на сам зі своїми проблема та страхами,  – необхідна довга і кропітка робота з ревіталізації громад, відновленню суспільної довіри. Для того що процес відновлення громад був успішним потрібна координація зусиль всіх акторів. Добре, коли таку роботу може виконати держава, але ми знаємо, що це не завжди спрацьовує, особливо в умовах цейтноту. Тому тут ми бачимо завдання і для громадянського суспільства.

Що на нашу думку може запропонувати громадянське суспільство, його сегмент, який займається миротворчими проєктами, для задоволення потреб в справедливості та увазі це  запуск елементів перехідного правосуддя та підвищення суб’єктності мешканців громад за допомогою збору історій про опір та життя в окупації за допомогою методу oral history.  

Люди на звільнених територіях потребують в першу чергу безпеки. Тому на початковому етапі відновлення на нашу думку треба зосередитися на створенні та підтримці добровольчих безпекових формувань, до яких зокрема можна віднести добровольчі пожежні команди,  інститут шерифів та територіальної оборони. Важливу роль, на нашу думку,  у розбудові довіри та відновленні соціального капіталу можуть зіграти фахівці СІМІК у складі Збройних сил України та інститут капеланів. 

Відповідно потрібна соціально-психологічна підготовка зазначених категорій і це завдання може при потребі взяти на себе громадянське суспільство, яке накопичило до цього часу практичний досвід та сучасні знання.

Третій тренд – розбудова громад, у багатьох випадках перетинається з попереднім трендом, і залежить від успішності українських збройних сил. Серед загроз, які ми побачили, виділяється відсутність візії відбудови та функціонування громад та ймовірність техногенної катастрофи у великому населеному пункті в результаті блекауту чи інших обставин спричинених ворожими діями.  Формати  у цьому тренді наступні: – брак людського капіталу. Перший формат явище не сьогоднішнього дня, а результат тривалого вимивання фахівців і перерозподілу людського капіталу на користь успішних громад та великих міст. Станом на зараз в громадах не просто бракує фахівців, вони практично відсутні. Разом з тим, у разі зміцнення безпеки та початку відновлення виникає опція швидких соціальних ліфтів, коли амбіційні люди можуть отримати гарні стартові можливості для розвитку в інших сферах. Третій формат  – модернізація енергосистеми, пов’язаний із необхідністю посилення резистентності громад як фізичної так і психологічної. Адже при відсутності електроенергії неможливо говорити про будь-яке відновлення.

В рамках відповіді на загрози та формати ми бачимо впровадження наступних технологій та реалізацію політик. Зокрема, це децентралізація енергосистеми, яка дозволить мінімізувати наслідки можливих ударів по інфраструктурі. Підготовка комплектів виживання і інформування населення про алгоритми дій у разі технологічної катастрофи та інших критичних обставин. Для цього важливо опрацювати правила доступу до палива для альтернативних джерел електроенергії, та відповідно забезпечити дотримання раціонального використання ресурсів членами громади. Для запуску розвитку на звільнених територіях на нашу думку необхідна підтримка спроможних акторів, в першу чергу серед локального бізнесу та інших зовнішніх, які готові ризикнути для запуску розвитку в умовах недостатньої безпеки. Серед політик ми бачимо необхідність розробки та впровадження дорожньої карти роботи у звільнених громадах. Подібна розробка дозволить зменшити кількість помилок, які виникають в роботі після деокупації громад.

Звісно, ідей і пропозицій під час обговорення було набагато більше. Ми зупинилися лише на тих опціях, де на нашу думку можемо бути корисними з наявними ресурсами. Час не стоїть на місці, а значить по мірі того, як будуть розгортатися події, будуть вноситися корективи і в наше бачення майбутнього.

Проект «Українська миротворча школа виклик часів війни» реалізується за підтримки Міжнародний фонд “Відродження”.