Санкції та економічна криза в Ірані: Роль “олігархів санкцій” у підтримці режиму
Економічна ситуація в Ірані, обтяжена міжнародними санкціями, створила унікальну систему, де тіньові олігархи стали ключовими гравцями. Ці особи, збагачені завдяки обходу ембарго, не тільки контролюють значну частину економіки, але й зацікавлені в продовженні санкцій, які забезпечують їхню владу. Аналізуючи історичний контекст та ключових фігур, ми розкриємо, як ця “паралельна економіка” підтримує режим, позбавляючи народ ресурсів і провокуючи соціальні протести.
Історичний контекст: Санкції часів Ахмадінежада
Під час президентства Махмуда Ахмадінежада (2005–2013) Іран уперше зіткнувся з жорсткими міжнародними санкціями через свою ядерну програму. Щоб обійти ембарго на експорт нафти, режим створив мережу тіньових посередників. Замість того, щоб надходження йшли до державного бюджету, вони осідали в руках так званих “олігархів санкцій”. Це призвело до формування паралельної економіки, яку не контролює навіть уряд.
Парадоксально, але ці олігархи стали зацікавленими в продовженні санкцій. У нормальних економічних умовах вони втратили б свій статус, тоді як під ембарго вони перетворилися на “королів”. Ця ситуація стала справжньою “бомбою”, яка позбавляє народ ресурсів і провокує масові протести. Як зазначають опозиційні іранські ЗМІ, цих олігархів часто називають “раковою пухлиною” суспільства.
Ключові фігури “олігархів санкцій”
Серед найвідоміших постатей цієї схеми — Бабак Занджані, один з найодіозніших “гаманців” режиму. Він допомагав Корпусу вартових ісламської революції (КВІР) продавати нафту через складні схеми. Його арешт і смертний вирок були спробою режиму “злити” пішака, щоб заспокоїти суспільство, але активи залишилися в руках системи.
Родина Модаллель фактично монополізувала імпорт продовольства та зерна. Коли в Ірані дорожчає хліб, це прямий результат діяльності таких монополістів. Детальніше про їхню діяльність можна прочитати в аналізі Національної ради опору Ірану.
Алі Ансарі, власник величезних торгових центрів, таких як Iran Mall, звинувачується у висмоктуванні ліквідності з банківської системи, що призвело до девальвації ріала. Алі Шамхані, колишній голова Ради безпеки, мав синів, які займалися морськими перевезеннями нафти. Їхня розкішна власність за кордоном стала символом лицемірства влади: “смерть Америці” — для народу, яхти та Дубай — для еліти.
“Прибутки від продажу підсанкційної нафти не потрапляли до бюджету, а осідали у спеціальних фондах КВІР.”Наслідки для економіки та суспільства
Через санкції та корупцію олігархів іранський ріал знецінився, а люди втратили заощадження. Роздуті ціни на нерухомість змушують пересічного іранця витрачати 70–80% доходу лише на житло. Коли культурні вимоги середнього класу (свобода) збіглися з базовим голодом нижчого класу, “бомба” спрацювала.
Олігархи, намагаючись врятуватися, посилюють репресії через КВІР, який вони самі фінансують. Режим став заручником власних мародерів. Корупціонери часів Ахмадінежада виросли в монстрів, які диктують умови навіть верховному лідеру Алі Хаменеї. Для виживання режиму потрібно зняти санкції, але олігархи не дозволять цього, бо це їхній основний дохід.
“У середньостроковій перспективі репресії не спрацюють. Дубинкою неможливо нагодувати голодну країну.”Ця ситуація є вироком для режиму. Детальніше про вплив санкцій на економіку Ірану можна дізнатися з аналізу Ради з міжнародних відносин.
