Русифікація та деокупація: нове дослідження Центру близькосхідних досліджень

У Міжнародному фонді “Відродження” відбулася презентація результатів дослідження “У пошуках шляхів відновлення: ризики та особливості деокупації”, проведеного Центром близькосхідних досліджень. Дослідження представили директор Центру Ігор Семиволос та заступник директора Сергій Данилов. Науковим керівником української команди дослідників виступила професорка Оксана Міхеєва, яка з 2022 року працює над питаннями окупованих територій.

Методологія дослідження

Дослідження проведене у співпраці з британськими партнерами і базується на вивченні досвіду людей, які нещодавно виїхали з окупованих територій. Було проведено:

• понад 30 глибинних інтерв’ю з людьми, які покинули окуповані території не пізніше ніж за останні 6 місяців;
• два фокус-групових опитування;
• дві соціально-моделюючі гри для вивчення бачення процесів, які відбуватимуться після деокупації.

Основні висновки щодо русифікації та окупаційного режиму

Нове розуміння русифікації. Дослідження показало, що русифікація – це не просто нав’язування російської мови, а комплексний механізм знищення української ідентичності та встановлення тотального контролю над населенням окупованих територій.

Механізми русифікації

Дослідники виділили кілька ключових механізмів русифікації:

1. Бюрократична русифікація – поступове втягнення населення, домогосподарств та підприємств у російське правове поле:

• Примусова паспортизація, яка викликала найбільший спротив;
• Зміна документів на нерухомість;
• Заміна лічильників та інших елементів інфраструктури;
• Постановка чоловіків на військовий облік.

2. Освітня русифікація – перетворення освітніх закладів на інструменти індоктринації:

• Школи використовуються здебільшого не для освіти, а як соціальний інструмент контролю;
• Більшість викладачів – не фахові педагоги, а випадкові люди;
• Дітей використовують як інформаторів щодо настроїв у родинах.

3. Символічна русифікація – зміна символічного простору:

• Повне вишукування і знищення української символіки;
• Переіменування населених пунктів та вулиць;
• Встановлення російських пам’ятників, зокрема “героям СВО”;
• Використання радянської символіки та відновлення радянських практик.

4. Ідеологічна русифікація – нав’язування російських цінностей:

• Створення атмосфери недовіри та доносів;
• Нав’язування концепції “руського міра”, яка накладається на радянську матрицю;
• Використання радянських практик та ідеології, що для багатьох асоціюється з поверненням “радянщини”.

5. Насильство як основний механізм контролю:

• Поєднання фізичних репресій і психологічного насильства;
• Створення відчуття повного безсилля у населення;
• Підрив суспільної довіри, соціальна атомізація людей;
• Руйнування соціальних норм у громадах.

Економічні методи контролю

Підкуп та економічна маніпуляція:

• Початковий етап окупації характеризувався високими зарплатами (у 2,5-3 рази вищими, ніж у Росії);
• Згодом – різке зниження зарплат, масові звільнення, введення високих тарифів на комунальні послуги;
• Припинення гуманітарної допомоги.

Колабораціонізм та місцеві представники влади

Три основні мотиви колаборації: влада, гроші, примус.

Окупаційна влада принципово призначає на місцеві посади громадян України для створення ілюзії підтримки місцевим населенням.

Наслідки окупації для населення

Психологічні наслідки:

• Постійні емоційні нагойдування (надія-розпач) призводять до загальної апатії населення;
• Атомізація суспільства – люди мінімізують контакти;
• Зміна часової рутини – вулиці порожніють після 15:00;
• Мовчання як спосіб виживання – люди буквально “мусять мовчати”;
• Психологічні травми залишаються навіть після звільнення з окупації.

Важливо розуміти: апатія населення не є наслідком прийняття російських цінностей, а результатом психологічного тиску.

Виклики деокупації та реінтеграції

Друга частина дослідження, представлена Ігорем Семиволосом, зосереджена на соціально-моделюючих іграх, які дозволили прогнозувати процеси деокупації та реінтеграції. Головні висновки:

Ключові виклики для деокупації:

1. Демографічні:

• Очікується дуже низький рівень повернення на деокуповані території;
• Переважатиме населення пенсійного і передпенсійного віку, як це вже спостерігається на звільнених територіях Херсонщини.

2. Соціальна напруженість:

• Недовіра до тих, хто залишався під окупацією;
• Ризик самосуду та каральних настроїв;
• Зростання недовіри з часом через обмеження комунікації між окупованими та вільними територіями.

3. Економічні бар’єри:

• Пошкоджена інфраструктура;
• Брак житла;
• Економічна нестабільність;
• Занепад сільського господарства, особливо через зникнення Каховського водосховища.

4. Освітні виклики:

• Освіта як ключовий інструмент реінтеграції;
• Ризики конфліктів між учнями, вчителями, батьками;
• Необхідність дистанційного навчання та пошуку нових методів комунікації.

Часові перспективи та прогнози

За оцінками учасників дослідження:

• Деокупація – орієнтовно плюс три роки, переважно не військовими засобами;
• Повна реінтеграція – близько 10 років;
• Два роки – дистанційна освіта, початок відновлення інфраструктури;
• 3-5 років – часткове повернення населення, впровадження миротворчих програм;
• 6-10 років – повноцінна реінтеграція і досягнення стабільності.

Рекомендації

На основі дослідження експерти сформулювали наступні рекомендації:

1. Розробка та впровадження миротворчих програм:

• Інвестування у програми примирення та діалогу;
• Залучення фахівців Української миротворчої школи та інших експертів;
• Проведення тренінгів з переговорів та вирішення конфліктів.

2. Боротьба з “патріотичною бульбашкою”:

• Уникнення надмірних вимог до населення окупованих територій;
• Поширення інформації про реалії життя під окупацією;
• Розуміння, що люди діють насамперед з мотивів виживання.

3. Збереження української ідентичності:

• Фокус на роботі з дітьми та молоддю;
• Підтримка елементів української ідентичності;
• Соціалізація дітей-переселенців.

4. Економічне відновлення:

• Довгострокове планування соціально-економічного відновлення;
• Створення робочих місць для стимулювання повернення населення;
• Збереження існуючого бізнесу у прифронтових областях.

5. Прозора стратегія уряду:

• Формування чіткого бачення деокупації та реінтеграції;
• Відновлення довіри населення до влади;
• Управління очікуваннями громадськості щодо термінів відновлення.

Завантажити: