Наскільки народ відповідальний за свій демократичний вибір: аналіз перемоги ХАМАС у 2006 році

Питання відповідальності народу за результати демократичних виборів набуває особливої актуальності в контексті палестино-ізраїльського конфлікту. Чи справедливо вважати мешканців Гази відповідальними за дії ХАМАС, спираючись на результати виборів 2006 року? Детальний аналіз тих подій показує, що реальність була набагато складнішою за спрощені трактування.

Контекст виборів 2006 року

25 січня 2006 року в Палестині відбулися парламентські вибори, які призвели до несподіваної перемоги ХАМАС. Організація отримала 74 місця з 132 у Палестинській законодавчій раді, перемігши правлячу партію ФАТХ, яка здобула лише 45 місць.

Важливо відзначити, що ХАМАС отримав 44,45% голосів проти 41,43% у ФАТХ, але завдяки особливостям виборчої системи здобув значну більшість у парламенті. Медіанний вік жителів Гази становить 18 років, що означає, що половина населення взагалі не народилася на момент проведення виборів.

Причини перемоги ХАМАС: протест проти корупції

Головною причиною перемоги ХАМАС став не релігійний фактор, а антикорупційні настрої серед виборців. За даними Національного демократичного інституту та Центру Картера, дослідження показали, що перемога ХАМАС була обумовлена насамперед бажанням палестинців покінчити з корупцією в уряді, а не підтримкою політичної платформи організації.

Серед ключових факторів перемоги також були:

• Успішна соціальна політика ХАМАС – організація забезпечувала освітні та медичні послуги там, де державні структури були неефективними

• Продовження ізраїльської окупації та неспроможність ФАТХ вирішити основні проблеми палестинського суспільства

• Розкол у ФАТХ – партія виставила кількох кандидатів у багатьох округах, розділивши свої голоси

Арешти помірних політиків ХАМАС

Після захоплення ізраїльського солдата Гіляда Шаліта 25 червня 2006 року Ізраїль розпочав масові арешти палестинських політиків. У ніч на 29 червня 2006 року було заарештовано десятки представників ХАМАС на Західному березі Йордану, серед яких було 8 міністрів уряду Ханії та понад 20 членів парламенту.

Критично важливою деталлю є те, що серед заарештованих переважали поміркованого політики ХАМАС, які виступали за припинення конфронтації та визнання угод Осло. Це призвело до посилення радикального крила в організації. Загалом було заарештовано до 40 палестинських парламентарів.

Силовий захват Гази у 2007 році

У червні 2007 року ХАМАС порушив перемир’я та силою захопив сектор Газа в ході так званої “Битви за Газу”, яка тривала з 10 по 15 червня 2007 року. За даними Червоного Хреста, щонайменше 118 людей загинули та понад 550 були поранені під час цього внутрішньопалестинського конфлікту.

14 червня 2007 року увесь сектор Газа опинився під повним контролем ХАМАС. Президент Палестинської автономії Махмуд Аббас оголосив про розпуск уряду національної єдності та ввів надзвичайний стан, але ХАМАС відмовився визнати це рішення.

За оцінками експертів Brookings Institution, планування захоплення Гази велося місяцями. ХАМАС уважно підготувався до цієї операції, зокрема вириг 220-метровий тунель під штаб-квартирою ФАТХ у Хан-Юнісі для її підриву.

Роль міжнародних акторів

Значну роль у ескалації конфлікту зіграли зовнішні сили. Після перемоги ХАМАС у 2006 році Квартет (США, ЄС, ООН, Росія) запровадив економічні санкції проти Палестинської автономії, вимагаючи від ХАМАС визнання Ізраїлю та відмови від насильства.

Водночас США та Ізраїль активно підтримували сили ФАТХ. За даними Міжнародного інституту стратегічних досліджень, США допомогли нарощувати Президентську гвардію до 3500 осіб з серпня 2006 року, що викликало підозри ХАМАС щодо підготовки силового перевороту.

Висновки: складність відповідальності

Аналіз подій 2006-2007 років спростовує спрощені трактування про відповідальність палестинців за дії ХАМАС. По-перше, ХАМАС переміг не під ісламістськими гаслами, а як антикорупційна сила, що отримала підтримку помірних виборців.

По-друге, ХАМАС силою захопив владу в Газі в 2007 році, тому теза про те, що це був вибір палестинців, є маніпулятивною. Більшість сучасного населення Гази взагалі не брала участі в тих виборах через молодий вік.

По-третє, міжнародні актори, включаючи Ізраїль, всіляко сприяли посиленню радикального крила ХАМАС через арешти поміркованих політиків та підтримку розколу між ХАМАС та ФАТХ.

Таким чином, спроби покласти відповідальність за дії ХАМАС на плечі всіх мешканців Гази, посилаючись на вибори 2006 року, не витримують критичного аналізу. Реальність палестино-ізраїльського конфлікту є набагато складнішою за прості схеми “вибір-відповідальність”.