Халільські хамули: історія та політика

Частина перша. Особисті спогади про Аль-Халіль

Я люблю Аль-Халіль (або просто Халіль, як називають його місцеві). Для мене це місто стало першим справді східним, у якому я побував. І не просто побував, а жив, спілкувався з його мешканцями, подружився з місцевими, блукав його вуличками. Місто, в якому я пережив певний релігійний катарсис.

Дивно? Мусульманське місто, де є одна православна християнська церква, яку місцеві називають Москобією, оскільки в 1990-х вона належала закордонній Російській православній церкві. Це було неймовірне місце на вершині пагорбу, у садку з оливкових дерев і молодих дубових саджанців. Один старезний дуб, під яким, за місцевими легендами, відбулася зустріч Авраама з ангелом, у 1990-х роках ще мав живу гілку. У церкві був старенький служка Абу Джордж, або отець Георгій, який здебільшого дрімав після кількох келихів вина, а доглядала її мусульманська громада міста, яка виділяла на це кошти та добровольців, що жили неподалік.

Релігійний досвід у Хевроні

Важко описати ці почуття, але скажу, що коли хлопець, запитавши, чи молитимусь, відчинив двері церкви і запалив свічі, а потім тихенько пішов, я підійшов до розгорнутої Біблії. Намагаючись зосередитися, я відчув, як час ніби розчинився. Отямившись згодом, я вийшов із церкви, ліг на траву біля невеликого погосту й відчув повну внутрішню гармонію.

Цей ліричний відступ — для розуміння того, що таке для мене Аль-Халіль, він же Хеврон. Місцеві — ділові, торговельні, трохи собі на умі. Про них люблять розповідати анекдоти, які, ймовірно, самі халільці й вигадують. Якось на базарі я примірявся до автентичного сувеніра і спробував за звичкою поторгуватися. Продавець назвав ціну, а я сказав йому, що на базарі в Єрусалимі це коштує дешевше, запрошуючи до торгу. Він суворо глянув на мене і відповів: «Тоді в Єрусалимі й купуй».

Міжнародне спостереження виборів (2005)

Я бував у цьому місті багато разів — і в 1990-х, і в 2000-х роках. У 2005 році ми з колегами були міжнародними спостерігачами на президентських виборах, свіжо після Помаранчевої революції, із помаранчевими шаликами. «Будьте обережні, — казали нам у Рамаллі, — тут помаранчевий колір асоціюється з рухом ізраїльських поселенців». Але ні з ким нас не сплутали: щойно нас бачили, лунали вигуки: «Укранія портукаль!».

Сенсаційна новина та хамули

Гаразд, досить лірики. Перейдімо до справи. У суботу ввечері газета The Wall Street Journal опублікувала сенсацію: Ваді аль-Джабарі разом із чотирма іншими жителями міста Аль-Халіль на Західному березі запропонували вийти зі складу Палестинської адміністрації, заявивши про намір створити незалежний емірат і приєднатися до угод про нормалізацію відносин між Ізраїлем та арабськими державами. Усі п’ятеро належать до місцевої хамули аль-Джабарі. І почався галас. Чого я тільки не начитався й не наслухався — від тверджень про несправжність палестинської нації до інших божевільних висновків про кланове суспільство, не здатне до демократії.

Що таке хамули?

Гаразд, давайте про хамули: що це за явище і наскільки вони важливі. Я спиратимуся на праці двох авторів — палестинського історика й професора Колумбійського університету Рашида Халіді та ізраїльського політолога й професора Університету Бар-Ілан Менахема Кляйна. Хамула — це розширена родина, яка охоплює всіх родичів. У Палестині хамули були основними соціальними одиницями, особливо в сільських регіонах і містах, таких як Хеврон, Єрусалим і Наблус.

Впливові халільські хамули

Традиційно згадують впливові халільські хамули, такі як аль-Натше чи аль-Кавасме, які контролювали торгівлю, сільське господарство чи ремісничу діяльність, що забезпечувало їм економічний і політичний вплив. Хамула аль-Тамімі відігравала значну роль у релігійному житті.

Вони забезпечували соціальну стабільність, вирішували конфлікти, контролювали економічні ресурси (землю, торгівлю) і формували місцеву владу. Халіді підкреслює, що ця економічна автономія допомагала хамулам зберігати вплив навіть під зовнішнім правлінням (османським чи британським). В Аль-Халілі, де розташована Печера Патріархів/Мечеть Ібрагіма, хамула, як-от аль-Тамімі, відігравала значну роль у релігійному житті, що зміцнювало її авторитет.

Проблеми хамул: конкуренція та втручання

Не обходилося без проблем, головною з яких була конкуренція. У тому ж Хевроні розколи між хамулами, наприклад між аль-Натше та аль-Кавасме, використовувалися зовнішніми силами, зокрема британцями. Саме британці активно використовували протистояння між хамулами аль-Хусейні та аль-Нашашібі в Єрусалимі, які конкурували за політичний вплив.

Халіді зазначає, що з кінця XIX століття хамули почали втрачати частину свого впливу через зростання урбанізації, освіченості та зародження арабського націоналістичного руху. Проте в таких містах, як Хеврон, вони залишалися ключовими акторами до середини XX століття, адаптуючись до нових політичних реалій, як-от ОВП і ХАМАС.

Загалом із цим важко не погодитися. Менахем Кляйн також погоджується з думкою, що хамули забезпечували соціальну згуртованість, вирішували внутрішні конфлікти та контролювали економічні ресурси. Згадані вище хамули аль-Кавасме та аль-Натше відіграли значну роль у підтримці місцевих громад за умов ізраїльської окупації. Їхній вплив перетворюється на політичний, зокрема через підтримку різних палестинських партій і рухів. Наприклад, аль-Кавасме підтримує ХАМАС, а аль-Раджуб — ФАТХ. Під час палестинських повстань хамули відіграли ключову роль у масовій мобілізації громад.

Друга частина історії про халільські хамули

Різанина Баруха Гольдштейна (1994)

Вперше я приїхав до Аль-Халіля влітку 1994 року. На відміну від інших палестинських міст, де велися розмови про майбутню Палестинську державу і співрозмовники висловлювали обережний оптимізм, настрій у Хевроні був помітно похмурішим.

За пів року до того ізраїльський терорист Барух Гольдштейн, мешканець поселення Кір’ят-Арба, розташованого поруч із містом, учинив різанину в Мечеті Ібрагіма, убивши 29 палестинців і поранивши ще 150. Він був озброєний автоматом і вдягнений в ізраїльську військову форму. Ця подія глибоко травмувала місто, і на той момент воно перебувало фактично в стані воєнного стану, з регулярними облавами та комендантською годиною.

Історія повстань у Хевроні

Аль-Халіль за останні двісті років пережив численні повстання. У XIX столітті тут відбулося повстання проти єгипетської влади Ібрагіма-Паші в 1834 році. Ця подія, до речі, виразно підкреслила відмінності в палестинській свідомості: ми не єгиптяни, ми не турки, ми не бедуїни, традиційні суперники осілого палестинського населення за ресурси.

Ключові події періоду Британського мандату

За часів Британського мандату в місті сталися дві ключові події: антиєврейський погром 1929 року та велике арабське повстання 1936 року.

Погром 1929 року відбувся на тлі чуток про підготовку демонтажу мечеті Аль-Акса та відновлення єврейського Храму. Єврейська спільнота міста була арабомовною, добре інтегрованою в місцеве політичне, релігійне та економічне життя. Це були переважно мізрахім — східні євреї, які з підозрою ставилися до новомодних сіоністських ідей. Тоді загинуло 67 осіб, і багато євреїв були змушені залишити місто. Варто зазначити, що палестинські сусіди, часто наражаючись на небезпеку для себе та своїх родин, ховали єврейські сім’ї від погромників. Принаймні я чув чимало родинних історій про ці події.

Ізраїльська окупація та стратегія «поділяй і володарюй»

У 1967 році місто опинилося під ізраїльською окупацією. Контроль над окупованими територіями Ізраїль здійснював як за допомогою прямої військової сили, так і спробами залучити до співпраці частину палестинських еліт. Ключова стратегія цієї політики, відома ще з римських часів, — «поділяй і володарюй» (лат. Divide et impera, івр. P(e)red u-mshol). На Близькому Сході таку політику активно застосовували не лише ізраїльтяни. Як я вже згадував, британці використовували стратегію посилення протистояння між хамулами аль-Хусейні та аль-Нашашібі в Єрусалимі. У Аль-Халілі головні зусилля спрямовувалися на загострення розколів між хамулами аль-Кавасме та аль-Натше.

Мустафа Абдель Натіф — суперечлива постать

Характерний приклад — Мустафа Абдель Натіф, впливовий палестинський діяч із хамули аль-Натше, якого ізраїльська адміністрація призначила мером Хеврона після 1967 року. Його співпраця з ізраїльською владою зробила його суперечливою постаттю в палестинській історії. На той час головною загрозою для ізраїльської окупаційної влади були палестинські структури національного опору, об’єднані під егідою ОВП, і послаблення їхнього впливу було ключовим завданням.

До речі, завдяки конкуренції між різними халільськими хамулами цей намір так і не вдалося реалізувати. Переважна більшість із них відкинула ідею колаборації.

План «Сільські ліги» (1978)

Серед інших знакових зусиль ізраїльської окупаційної влади варто виділити план, відомий як «Сільські ліги», ініційований у 1978 році ізраїльською військовою адміністрацією на Західному березі під керівництвом Менахема Мільсона, цивільним адміністратором окупованих територій у 1981–1982 роках, за підтримки міністра оборони Аріеля Шарона.

Ідея полягала в створенні мережі місцевих рад у сільських районах Західного берега, якими б керували лідери хамул, лояльні до Ізраїлю, і які виконували б адміністративні функції, такі як розподіл ресурсів, вирішення спорів і співпраця з ізраїльськими силовими структурами. Ізраїль сподівався, що «Сільські ліги» стануть альтернативою ОВП.

План передбачав ізоляцію міських центрів, як-от Рамалли чи Наблуса, де палестинські націоналісти мали сильну підтримку, від сільських районів, де хамули зберігали вплив. Мустафа Абдель Натіф, мер Хеврона в 1970-х роках і представник хамули аль-Натше, був ключовою постаттю в реалізації «Сільських ліг» у регіоні Хеврона. Хеврон, як місто з сильними хамульними структурами, вважався ідеальним майданчиком для цього плану.

Провал плану «Сільські ліги»

Врешті-решт план «Сільські ліги» мав обмежений успіх і зрештою провалився з кількох причин:

  • Відсутність легітимності: Лідери «Сільських ліг» сприймалися багатьма палестинцями як колаборанти, що підривало їхній авторитет. Активісти ОВП активно протидіяли «лігам», звинувачуючи їх у зраді. Націоналістичні хамули, як-от аль-Кавасме, мобілізували громади проти співпраці з Ізраїлем, що послабило позиції аль-Натше.
  • Безпекові загрози: Члени «Сільських ліг» часто ставали мішенями для палестинських бойовиків. Наприклад, лідери, які співпрацювали з Ізраїлем, зазнавали нападів, що робило участь у «лігах» небезпечною.
  • Зростання палестинського націоналізму: У 1970-х роках палестинська національна свідомість зміцнювалася завдяки ОВП і подіям, як-от «Чорний вересень».

Врешті-решт у 1987 році почалася Перша інтіфада, яка остаточно поховала «Сільські ліги», оскільки палестинці масово виступили проти окупації, а хамули, навіть ті, що співпрацювали, змушені були адаптуватися до націоналістичного руху.

Третя частина. Ісламісти

Зустріч з родичем лідера Хізб ут-Тахрір (2005)

Зима 2005 року. У Хевроні холодно, особливо з огляду на те, що в хатах не опалюють. Скільки там тієї зими! Ми сидимо в гостях у одного халільського бізнесмена. Наша цікавість до його особи не випадкова. Він родич Абдули Кадіма Заллума — другого аміра Хізб ут-Тахрір, який очолював організацію до своєї смерті в 2003 році.

Під його керівництвом партія розширила свій вплив на Центральну Азію, Європу та інші регіони, хоча й зіткнулася з репресіями в багатьох країнах, таких як Росія та Узбекистан.

Місцеві називають бізнесмена за очі Абу-Бетон, оскільки він, як і слід було чекати, виробляє і продає бетон. Час від часу йому телефонують, він переходить на іврит і щось пояснює співрозмовникам. Подейкують, що Абу-Бетон продає бетон ізраїльтянам на будівництво стіни, якою огороджують палестинські території. Не знаю, брехати не буду. Він небагато знає про свого родича, оскільки той багато часу прожив за кордоном, але йому приємно, коли згадують його хамулу з такого приводу.

Заснування Хізб ут-Тахрір

Партія Хізб ут-Тахрір була заснована Такіуддіном ан-Набхані у 1953 році в Східному Єрусалимі за підтримки таких діячів, як Ахмад ад-Даур і Абдул Кадім Заллум, які допомагали організовувати партію в Палестині, зокрема в Хевроні. Їхня діяльність спиралася на релігійний авторитет і хамульні структури, але зіткнулася з конкуренцією з ОВП, а після 1987 року — з ХАМАС.

Станом на 2005 рік, каже Абу-Бетон, вплив Хізб ут-Тахрір у Хевроні практично відсутній, ХАМАС усе перехопив.

Ідеологія партії полягала в ненасильницькій боротьбі за відновлення халіфату, критиці націоналізму, капіталізму та соціалізму, а також розробці «проекту конституції» для майбутнього халіфату. Хізб ут-Тахрір створювалася як невелика, але дисциплінована організація, що нагадувала леніністські партії за структурою. Ан-Набхані залучив інтелектуалів, релігійних діячів і представників палестинських хамул, які поділяли його погляди на необхідність глобального ісламського відродження. Оскільки ця організація активно критикувала ідеї націоналізму і була по суті спрямована проти палестинського націоналізму, ізраїльські спецслужби її особливо не чіпали.

Ізраїльська підтримка ісламських рухів

Ісламісти — це ще один конкурентний порівняно з палестинським націоналізмом рух, що розглядався Ізраїлем як альтернатива ОВП. Увагу до ісламських рухів ізраїльтяни привернули в 70-х роках. Як зазначає Беверлі Мілтон-Едвардс у своєму дослідженні «Islamic Politics in Palestine» (1996), ізраїльська адміністрація бачила в релігійних групах меншу загрозу, ніж у збройних фракціях ОВП, таких як ФАТХ. Ізраїль сподівався, що релігійні рухи послаблять палестинських націоналістів, розділяючи палестинське суспільство на світських і релігійних.

Стратегія розколу палестинського суспільства

Мілтон-Едвардс зазначає, що після Шестиденної війни 1967 року, коли Ізраїль окупував Західний берег і Сектор Гази, ОВП стала головною загрозою для ізраїльського контролю через її збройну боротьбу та міжнародне визнання (зокрема ООН у 1974 році). Щоб послабити ОВП, ізраїльська адміністрація шукала способи розколоти палестинське суспільство, використовуючи як традиційні структури (хамули, як у плані «Сільські ліги»), так і релігійні рухи.

У 1970-х роках «Брати-мусульмани» в Секторі Гази, очолювані шейхом Ахмедом Ясіном, зосереджувалися на соціальній і релігійній діяльності, а не на збройному опорі, що робило їх менш небезпечними в очах Ізраїлю порівняно з ОВП.

Ісламський центр і його підтримка Ізраїлем

Мілтон-Едвардс підкреслює, що Ізраїль активно сприяв діяльності Ісламського центру (Аль-Муджама аль-Ісламі), створеного Ахмедом Ясіном у 1973 році в Секторі Гази. Цей центр став осередком діяльності «Братів-мусульман», надаючи соціальні послуги (освіта, медична допомога, благодійність), що здобуло йому популярність серед бідного населення.

Зокрема, Ізраїль надавав Ісламському центру офіційні дозволи на діяльність, дозволяючи йому отримувати фінансування від арабських країн, таких як Саудівська Аравія. Мілтон-Едвардс зазначає, що ізраїльська адміністрація бачила в центрі інструмент для протидії впливу ОВП, яка домінувала в політичному просторі.

Зростання ісламської інфраструктури

Ізраїль дозволяв «Братам-мусульманам» будувати мечеті та релігійні школи, що посилило їхню інфраструктуру. Наприклад, кількість мечетей у Секторі Гази зросла з 200 у 1967 році до 600 у 1986 році, що значною мірою було результатом діяльності Ісламського центру.

На відміну від ОВП, чиї активісти зазнавали арештів і репресій, «Брати-мусульмани» діяли відносно вільно до середини 1980-х років. Мілтон-Едвардс цитує ізраїльських офіційних осіб, які вважали релігійні групи «меншим злом» порівняно зі збройними фракціями ФАТХ.

Катастрофічні наслідки ізраїльської політики

Народження ХАМАС

Ізраїльська політика толерування «Братів-мусульман» мала катастрофічні наслідки. Хто ж міг уявити (сюрприз), що у 1987 році в Палестині почнеться перша Інтіфада (повстання), і зміцнілі на ізраїльських ліцензіях ісламісти трансформуються у Рух ісламського спротиву і стануть на наступні 30 років головним супротивником Ізраїлю.

Власне, ХАМАС використав мережу мечетей і соціальних інститутів, створених за підтримки Ізраїлю, для мобілізації молоді та розпочав атаки на ізраїльські цілі, що стало несподіванкою для ізраїльської адміністрації. Мілтон-Едвардс, зокрема, цитує ізраїльських аналітиків, які визнавали, що недооцінили потенціал релігійних рухів.

Стратегічна сліпота

Це дуже дивний прорахунок, така собі стратегічна сліпота, особливо з огляду на те, що за часів британського мандату саме ісламські ідеї були мобілізуючими для боротьби проти сіоністської колонізації та британського правління. Тут достатньо згадати постаті шейха Ізз ад-Діна аль-Кассама або голову Верховного арабського комітету Хадж Аміна аль-Хусейні.

Висновки

На цьому дозвольте мені завершити цей опус. Власне, історія з ідеєю оголошення «емірату Хеврон» не варта виїденого яйця, до того ж хамула Аль-Джабарі спростувала свою причетність до цієї ініціативи. Палестинське суспільство за останні 60 років суттєво трансформувалося від традиційного до модерного, і лише окупація та продовження конфлікту заважають більш значущим змінам.

Сподіваюся, що історія про халільські хамули була вам цікавою.

Стаття розглядає історію хамул (родинних кланів) у Хевроні та їхню роль у палестинській політиці протягом останніх століть. Автор – Ігор Семиволос, аналізує спроби різних сил використовувати традиційні структури для досягнення політичних цілей.

You may also like...