Іран вступив у війну, але до останнього заперечуватиме постачання дронів

Союз Росії та Ірану – двох терористичних держав – є одним з найбільших викликів для світу у сучасній історії. Першими це відчули українці, над головами яких літають іранські дрони Shahed, запущені росіянами. Але проблема стосується уже не тільки України. Зло скооперувалося і загрожує усій західній цивілізації.

Іран десятиліттями перебував під санкціями. Попри обмеження і торговельні заборони, він все одно налагодив масове виробництво і продаж зброї. Як так могло статися і що з цим робити? Про це – у розмові з директором «Центру близькосхідних досліджень» Ігорем СЕМИВОЛОСОМ.  

Пане Ігорю, я дивлюся на сайт Держдепу США, де вказано: Іран визнаний державою-спонсором тероризму з 1984 року. У нашому уявленні, якщо держава має такий статус, то вона взагалі не може торгувати товарами військового або подвійного призначення. Як так могло статися, що Іран, попри найжорсткіші санкції, і виготовляє дрони, і продає їх Росії?

Статус – це, звісно, дуже важливо. Але існують різні країни, різні погляди та різні інтереси. Наприклад, німці свого часу почали будувати в Ірані Бушерську АЕС. Після Ісламської революції (1978-1979 роки – ред.) будівництво зупинилося, але існували та існують доволі сталі економічні контакти. Іран – це дуже привабливий ринок. Дуже цікава країна з точки зору експорту енергоносіїв та інвестицій, бо вони прибуткові.

Американська політика щодо Ірану не завжди була послідовною. Ще менше послідовною була політика європейських країн.

У 90-их роках Іран перебував у таких, я б сказав, м’яких санкціях. Американці відстежували всіх, хто так чи інакше співпрацював з Іраном і запроваджували «бани» на спільну діяльність. Але це все одно була м’яка сила. Тоді не були задіяні якісь серйозні механізми, які могли б значно підірвати потуги іранців.

У самому Ірані на той момент відбувалися дуже складні процеси. Після смерті верховного лідера Руххоли Мусаві Хомейні до влади почали приходити в тому числі помірковані ісламісти, які пропонували реформи, мирне співіснування з іншим світом, обмежили свої експансіоністські наміри. Можна сказати, що в Ірані відбувалися зміни. Далі увага до Ірану практично зникла з радарів, бо на порядок денний вийшла боротьба з ісламістським терором сунітського спрямування – Усамою бен Ладеном, «Аль-Каїдою» та іншими терористичними організаціями, що виникли наприкінці 90-их і на початку 2000-их років.

У середині нульових років почала з’являтися перша інформація про те, що іранці намагаються переозброїтися і розвивають ядерну програму. На початку десятих років почалася програма по дронах. Політика Тегерана ставала знову експансіоністською. Це було пов’язано із тим, що до влади повернувся «Корпус вартових Ісламської революції», яких я часто називаю «військами НКВД».

Експансіоністська політика спочатку була доволі обмеженою і обережною. Але чим далі США загрузали у війні в Іраку, чим більше з’являлося терористичних ісламістських організацій сунітського спрямування, тим більше Іран відчув себе спроможним не експансію.

У 2014 році почався наступ Ісламської держави (невизнаної ісламістської терористичної держави, яка оголосила себе всесвітнім халіфатом – ред.) на території Сирії та Іраку. Тоді виникає неформальний альянс між американцями та іранцями щодо протидії Ісламській державі. Це створює вікно можливостей для Ірану. Він цим дуже добре користується. Американці на чолі з Бараком Обамою приймають рішення підписати з іранцями ядерну угоду. У США це супроводжується політичною підготовкою населення. Скажімо, у відомому серіалі Homeland (в українському перекладі «Батьківщина» – ред.) є декілька серій, які присвячені переговорам з Іраном.

Уточнімо: йдеться про ядерну угоду з Іраном від 2015 року? Це саме та угода, що стала основою для резолюції №2231 Ради Безпеки ООН, яка значно послабила міжнародні санкції проти Ірану.  

Так. У США напередодні укладання цієї угоди йшла інформаційна підготовка і обробка громадської думки. У серіалі, про який я кажу, акценти були розставлені так: герої, які сприяли ядерній угоді, виглядали добрими, а хто був проти – поганими.

Нагадаю також, що між 2010 та 2015 роками ізраїльтяни здійснили цілу серію операцій із вбивства іранських інженерів, які займалися ядерною, ракетною та дроновою програмами. Але потім американці наклали на це заборону. Сказали, що ні, цього більше не можна робити.

А далі була укладена угода. Іранцям повернули гроші, повернули можливість продавати нафту, чим вони чудово скористалися. Отримані гроші вони відправили не в економіку, не покращили добробут населення, а кинули в ту ж таки ескалацію – на військові програми. Країни Перської затоки про це криком кричали. На це закривали очі або робили вигляд, що все одно угода з Іраном надто важлива і можна ігнорувати загрози.

Ядерна угода 2015 року виявилася стратегічною поразкою США і грубою помилкою Барака Обами. Завдяки ресурсам, які отримав Іран після її підписання, ця країна запустила нові ракетні програми, розгорнула виробництво дронів та розпочала небачену раніше експансію на Близькому Сході.

А зараз вибудувалась вісь між Іраном та Росією. Ми бачимо союз, який, можливо, вже укладений. Невідомо, що конкретно підписували Хаманеї та Путін під час візиту Путіна до Тегерана. Але ми чудово знаємо, що москалі у цьому сенсі – майстри підписувати різноманітні угоди «молотова-ріббентропа». Тому цілком можливо, що такий союз існує. Відповідно те, що ми бачимо зараз (постачання дронів для війни в Україні – ред.) – не просто якась оборудка, а дії в рамках стратегічного союзу. З доволі складними наслідками для світу. Адже тепер провести якусь резолюцію по Ірану буде неможливо.

Що Росія могла пообіцяти Ірану взамін на дрони? Наївно думати, що йдеться виключно про гроші за цю оборудку.

Є декілька версій. Звісно, це гроші. А друге – це, по суті, статус бенефіціара в Сирії. Раніше росіяни торгувалися зі світом за Сирію і виступали переговірниками. Іранці відчували невдоволення від цього. Адже вони вклалися ресурсами та людьми, а лаври переможців по Сирії отримували росіяни. Станом на зараз, мені здається, Іран отримав усе, що хотів. Росіяни передали їм усі бази, можливості, контакти. Лаври переможців можуть на себе тепер повісити іранці.

Що ще? Розмови йдуть про літаки, які начебто росіяни обіцяли іранцям. Це питання, яке залишається не з’ясованим до кінця. Можливо, тема літаків спеціально вкидається в інформаційний простір для того, аби тримати у напрузі ізраїльтян. Тому що в разі, якщо, ізраїльтяни – я в це не вірю, але припустимо – погоджуються допомагати Україні, то тоді зразу вигулькує тема літаків. З аргументацією, що оскільки ізраїльтяни так діють, то тоді ми (Росія – ред.) даємо Ірану літаки.

Тут важливий не сам факт літаків, адже їх можна збивати і доволі легко. А факт того, щоб тримати ізраїльтян у напрузі. Нереалізована загроза – краще, ніж уже проявлена загроза. Ми знаємо це з нашої практики відносин з росіянами.

Чому тоді Іран так наполегливо заперечує, що він постачає Росії дрони?

Іранський режим – шизофренічний. Вони експансіоністи. Якщо говорити політологічними термінами, то це (мене можуть критикувати) такі ісламські фашисти. Фашизоїдний режим. Іранці повернуті на «скрєпах» – на зразок того, як зараз росіяни. Головна «скрєпа» у них пов’язана з жінками. Контроль над жінками – одна з ключових ідей ісламської диктатури.

Чому вони заперечують постачання дронів на війну в Україну? Бо мають демонструвати всередині свого суспільства, що є білими і пухнастими. В ісламі дуже важливим є концепт справедливості. Якщо виникає відчуття, що влада діє несправедливо, це може підірвати їхні «скрєпи». Тому вони до останнього заперечуватимуть факт постачання дронів. Це внутрішній мотив.

А зовнішній мотив пов’язаний, звісно, зі страхом санкцій. Тому що вони порушили резолюцію Ради Безпеки ООН №2231 від 2015 року, в рамках якої є чіткі обмеження експорту-імпорту ракет і дронів.

Коли іранці приймали рішення по дронах для Росії, то росіяни їм точно казали, що ми вас підтримаємо у Раді Безпеки ООН і жодна нова резолюція не пройде. А далі ми (росіяни – ред.) вам допоможемо. Прорубаємо через Кавказ магістраль, запустимо залізницю. До речі, вони почали робити залізницю до Азербайджану саме з цією метою.

Світу зараз потрібно повернути усі санкції, які були до 2015 року, завершити ганебну сторінку з цією угодою, запровадити драконівські санкції і обрушити економіку Ірану.

Якщо резолюція ООН проти Ірану зараз не може бути прийнята, то які залишаються механізми жорстких санкцій? Чи можна врешті-решт якось зупинити постачання дронів?

Зупинити навряд чи ми зможемо. Хіба що тільки розбомбити заводи та склади дронів у Криму, а також місця, де проходять інструктаж.

Потрібно, щоб більшість країн, які у 2015 році зняли з Ірану санкції, повернули ці санкції у повному об’ємі. А також запровадили санкції проти тих, хто їх не виконуватиме. Йдеться передусім про Китай та Росію. Адже згадаймо: іранці активно продавали нафту Китаю. А зараз ми бачили реакцію китайців на дрони: вони просто сказали, що «ми нічого не бачимо». І при тому закликали громадян Китаю евакуюватись з України. Абсолютно цинічна позиція Китаю.

Нам потрібно бути рішучими. І закликати бути рішучими. Змушувати іранців виправдовуватися. Змушувати іранців говорити. Підривати їх легітимність. Робити усе для того, щоб підтримувати протестний рух у цій країні. Забезпечити відслідковування діяльності іранських спецслужб за кордоном. До їхнього фізичного знищення. Йдеться в тому про можливості знищення інженерів, які розробляють ракети тощо. Іран вступив у війну і має бути покараний.

Маєте на увазі знищення іранських інженерів Україною?

Я думаю, що Україна поки що, на жаль, може знищувати тільки на території України. І вона має це робити. А далі це вже питання, які можна обговорювати із союзниками. 

Вважаю, що Україні варто знаходити точки дотику з Ізраїлем, для якого Іран теж є ворогом. Якими, на вашу думку, можуть бути ці дочки дотику?

Ізраїльська тема – це українська ідея фікс. Я не знаю, навіщо вона нам потрібна. Скільки часу можна битися об зачинені двері? Сенсу немає. А втім ми продовжуємо наполегливо це робити. Я відверто кажу, що з цього не буде нічого. От не буде! Ізраїльтяни не підтримуватимуть Україну. Я маю на увазі керівництво, хто б там не був – нинішній прем’єр Яїр Лапід чи майбутній Беньямін Нетаньяху. Вони усі розповідатимуть нам страшні історії про бідний Ізраїль, який потерпає від іранських дронів, ворожого оточення, а вкінці скажуть про українців, що ті колись різали євреїв. Ця теза буде на потім, залишиться для найбільш відморожених праворадикалів.

Там є групи, які підтримують українців. І серед політиків, і серед громадськості. Але переважній більшості індиферентно. Навіть діаспора у переважній більшості індиферентна. Тому я не бачу сенсу для докладання зусиль.

Ну прийде Нетаньяху. Це людина, яка кілька років тому носила «дєда» на палці у Москві (у 2018 році Нетаньяху брав участь в акції «Бессмертный полк» на Червоній площі – ред.), з колорадською стрічкою, обіймався з Путіним, розповідав, як все класно у цих відносинах. Що змінилося? Поки що нічого.

Я хочу помилитися. Чесно. Я тоді попрошу вибачення перед єврейським народом і скажу, що ваші політики виявилися справжніми чоловіками і жінками, які спроможні у важкий момент стати поруч зі всім світом проти агресії.

Чи можуть нинішні протести в Ірані вплинути на владу та співпрацю з Росією? Що ви знаєте про актуальну ситуацію у цій дуже закритій країні?

Протести продовжуються. Зараз відбувається дуже цікавий процес, коли до протестів долучається робочий клас – працівники нафтовидобувної та газовидобувної галузей, зі сфери металургії та інші. Страйки поки що напівполітичні. Класичної революційної ситуації, до якої ми звикли, наразі немає. Влада має ресурси. Їх достатньо, щоби принаймні контролювати і стримувати протести. Натомість далі ресурсів, швидше за все, не вистачатиме. Якщо будуть запроваджені санкції, їх почне стрімко не вистачати.

До всього іншого очевидно: сценарій нинішніх протестів дуже подібний до протестів 1978 року. Це події, які передували революції. Тоді протести почалися приблизно у такий же спосіб – зненацька. Упродовж року вони розгорталися і призвели врешті-решт до падіння режиму.

Тому я не виключаю, що ситуація, яка складається зараз в Ірані, може призвести до падіння режиму в середньостроковій перспективі – від року і далі. Станом на зараз це неможливо. Відповідно вони не зможуть зупинити постачання дронів та ракет. Але на майбутнє, у разі поразки режиму, все буде припинено – і дрони, і ракети, і співпраця з росіянами. І тоді ми побачимо абсолютно нову картину на Близькому Сході.

Уляна СТЕЛЬМАШОВА