Ірак: Від монархії до джихадизму — анатомія вічної турбулентності

Історія Іраку — це літопис постійних трансформацій, де колоніальні кордони перетинаються з амбіціями диктаторів, а ідеологічні експерименти розбиваються об реальність кланової боротьби. В ефірі програми «Реконструкція» на Українському радіо журналістка Олена Шарпанська та директор Центру близькосхідних досліджень (AMES) Ігор Семиволос проаналізували ключові вузли іракської історії, що сформували сучасне обличчя Близького Сходу.

Спадщина мандата та Хашемітська монархія

Сучасний Ірак постав на руїнах Османської імперії як британська підмандатна територія Месопотамія. У 1921 році британці призначили королем Фейсала I з роду Хашемітів. Попри те, що він був героєм арабського повстання, для місцевих еліт він залишався чужим. Монархічний період був позначений слабкістю центральної влади та численними спробами військових переворотів — лише за десять років після здобуття незалежності у 1932 році країна пережила п’ять таких спроб.

1958–1963: Республіка та прихід БААС

Переломним моментом стала революція 14 липня 1958 року, коли бригадний генерал Абдель Керім Касем повалив монархію. Касем робив ставку на іракський націоналізм та співпрацю з комуністами, що викликало лють у прихильників панарабізму.

«Касем робив ставку на іракський націоналізм, активно працював з комуністами і переслідував баасистів. У 1963 році стався заколот, його розстріляли і показували тіло по телебаченню — це був перший прояв такої показної жорстокості, якої іракське суспільство ще не знало».

Партія БААС (Партія арабського соціалістичного відродження) принесла ідею єднання арабського світу для подолання колоніальної спадщини. Однак амбіції лідерів в Іраку, Сирії та Єгипті призвели до того, що спроби створення єдиної федерації швидко зазнали краху через внутрішню боротьбу за домінування.

Епоха Саддама Хусейна: Страх, нафта і клановість

Сходження Саддама Хусейна до абсолютної влади завершилося у 1979 році. Його режим тримався на трьох китах:

• Родинно-кланова мережа: Ключові посади обіймали вихідці з Тікріта, пов’язані з диктатором кровними зв’язками.
• Тотальний страх: Робота спецслужб (Мухабарат) унеможливлювала будь-яку критику режиму.
• Суспільний договір: Високий рівень життя в обмін на політичну лояльність, що став можливим завдяки націоналізації нафтової промисловості.

Ігор Семиволос проводить пряму паралель між режимом Хусейна та сучасним російським авторитаризмом: «Нафтові ресурси дозволили створити систему, в якій населення обміняло свою свободу на лояльність і благополуччя».

Війни та їхні наслідки: Від Ірану до ІДІЛ

Ірано-іракська війна (1980–1988) стала однією з найкривавіших у ХХ столітті. Розпочата Хусейном з метою захоплення нафтоносних районів Ірану, вона виснажила обидві країни, але зміцнила КВІР в Ірані. Спроба вирішити боргові проблеми через анексію Кувейту у 1990 році призвела до міжнародної ізоляції Іраку.

Вторгнення США у 2003 році докорінно змінило баланс сил. Прихід до влади шиїтської більшості відкрив двері для іранського впливу. Однак найбільш небезпечним наслідком стала трансформація залишків баасистського режиму в ісламістський радикалізм. У 2014 році саме союз колишніх офіцерів Саддама та релігійних фанатиків у в’язницях породив феномен ІДІЛ.

«Ісламська держава — це трансформація баасизму в ісламізм. Представники сунітських угруповань і колишнього режиму Хусейна порозумілися в американських тюрмах, створивши нову ідею об’єднання арабів під гаслами священної війни».

Сучасний стан

Сьогодні Ірак залишається ареною боротьби за вплив між Заходом та Іраном. Попри формальний нейтралітет, іранський вплив у силових структурах та політиці країни залишається визначальним. Події в регіоні продовжують диктувати ціни на енергоносії та впливати на глобальну безпеку, доводячи, що «реконструкція» старого порядку на Близькому Сході ще далека від завершення.