Близькосхідні огляди з Ігорем Семиволосом
Вітаю, друзі!
Сьогодні субота і я знову в ефірі з «Близькосхідними оглядами». Цей тиждень багатий на події, деякі з них скоріше актуальний розвиток попередніх подій, деякі нові, як от незаконний перехід грузинсько-турецького кордону Головою Виконавчого комітету реформ України Міхеілом Саакашвілі і його арештом в Тбілісі. Цей випадок важко уявити деінде в цивілізованому світі, але якщо брати до уваги, що ми маємо справу з Саакашвілі, і з огляду на його поведінку в Україні, водіння «кози» київськими вулицями в 2016-17 роках та знаменитим штурмом українського кордону, бігання дахами і іншими пригодами, то цей вчинок вже не виглядає настільки екзотичним.
Ясна річ, що розрахунок Саакашвілі був у мобілізації свого електорату, який за задумом, надихаючись поверненням лідера, має прийти на виборчі дільниці і проголосувати за опозиційну партію «Національний рух». Нагадаю, сьогодні в Грузії відбуваються місцеві вибори і існує домовленість, що в разі, якщо правляча партія «Грузинська мрія» сумарно набере менш ніж 45% голосів, то вони погодяться на дострокові парламентські вибори.
Проблема станом на зараз полягає в тому, що результат місцевих виборів буде у будь якому випадку буде підважений і він скоріше за все не стане поворотним пунктом у напрямку стабілізації ситуації. Розрахунок Саакашвілі полягає у дестабілізації ситуації в країні і це образно кажучи його останній патрон, який він вирішив використати для досягнення результату – влади. Ця ситуація вже викликала напруження у відносинах між Україною та Грузією – Київ вимагає допустити до Саакашвілі українського консула і дати роз’яснення щодо його затримання. Власне тут у мене також питання до української влади. За деякими даними підлеглі Саакашвілі з офісів дуже простих рішень знали про його наміри заздалегідь, а це означає, що про такі наміри мали б знати і компетентні на то органи. Що це було тоді? Як розцінювати вчинок Саакашвілі з точки зору українських інтересів? Адже він український громадянин і не останній в новому політичному розкладі. Видається, що він реально підставив Зеленського, створивши на порожньому місці проблему з дружньою для нас країною. Сумно на все це дивитися і розуміти, що нас (і українську владу в тому числі) використовують у брудних ігрищах. Здається я вже забагато уваги приділяю цьому персонажу, але я хочу щоб мене зрозуміли і грузини. Якщо для частини грузин, які опонують нинішній владі вчинок Саакашвілі щось на кшталт звитяги, то для мене наприклад це ознака провалу кадрової політики в Україні, коли на посади призначають різних пройдисвітів. Хочеться побажати грузинському народу уникнути розвитку ситуації по гіршому сценарію і не допустити зіткнень прихильників та противників Саакашвілі та вулицях грузинських міст, ну а нам всім мудрості і хоч трохи осудності у прийнятті кадрових рішень.
В Тунісі відбулися неочікувані зміни
В цій північно африканській країні, як ви пам’ятаєте, президент Кайс Суаїд своїми декретами зупинив дію парламенту, відправив попередній уряд у відставку, скасував недоторканність депутатів і рухається у бік одноосібної диктатури. Останні його дії, коли він практично скасував цілу низку статей туніської конституції і продовжив надзвичайний стан спричинили нищівну критику як з боку міжнародних правозахисних організацій, так і низки опозиційних партій. Останні заявили про початок ненасильницького опору проти узурпації влади і провели велелюдний мітинг.
Правда мобілізаційна готовність опонентів президента поки що не на вищому рівні і серед політиків немає згоди щодо плану дій, але опір президенту поволі зростає. Його прихильники, які ще у липні активно демонстрували свою підтримку і виходили на вулицю, цього разу активно себе не проявили. Оглядачі говорять про декілька десятків прихильників президента і це також може бути сигналом для Кайса Суаїда, що далі затягувати із рішеннями не варто. Власне, очевидно під тиском цих обставин, осанній призначає нового прем’єр-міністра, яким стає 63-річна Наджли Буден Ромдан.
Зазначимо, що Наджли Ромдан – перша жінка в арабському світі, яка стала прем’єр міністром. Безперечно, це видатна подія. Але повернемося до самої ситуації – тут не все так добре. За два останні місяці, що минули після здійснення конституційного перевороту, ситуація в країні не покращилася, а навпаки, погіршилася через втрату управління. Тут звісно можна казати, що при правлінні попереднього уряду ситуація в економіці була не ахті, але все пізнається у порівнянні. Теперішнє призначення аж ніяк не спроба вийти із конфлікту, в якому перебуває країна, а спроба зманеврувати, перекласти відповідальність за руйнівні наслідки на інші плечі. Не знаю, які слова використовували для переконання пані Ромдан стати прем’єром, але вона, я сподіваюся, розуміє, всі ризики такого вчинку. Розрахунок на те, що після призначення прем’єра, критики дій президента заспокоються, думаю, не вдалий. Не відчепляться. До того ж, незрозуміла реальна влада новопризначеного прем’єра – попереду відновлення контактів з МВФ, переговори з яким перервалися після дій президента, пошуки коштів для погашення держборгу, ну і конкретні зусилля по покращенню економічної ситуації. Тут одними закликами по боротьбі з корупцією сит не будеш, а кивання на папєрєдників швидко набридає публіці. Воно вже і так демонструє нетерпіння. Іншими словами кредит довіри швидко зникає, а віз з місця так ніхто і не зрушив.
Поки, здається, президент Тунісу Кайс Суаїд намагається маневрувати, але, думаю, що поля для таких маневрів, у нього лишилося не так вже і багато.
В Катарі сьогодні відбуваються загальні вибори до дорадчого органу – Шури
Дорадча рада 9прототип майбутнього парламенту) складається з 45 делегатів, 30 з яких обирають на виборах, а 15 призначає емір.
Рада має законодавчі повноваження, затверджує загальну політику емірату та бюджет країни, втім жодним чином не впливає на виконавчі органи, які повністю знаходяться під контролем еміра. Примітно, що серед 183 кандидатів висунулося 18 жінок, які мають непогані шанси перемогти.
Трохи історії. Ідея виборів була затверджена на конституційному референдумі 2003 року і відбуваються вони за рік до проведення в країні чемпіонату світу по футболу. Втім критики стверджують, що право голосувати отримали далеко не всі піддані. Не мають права голоса іноземні працівники, яких більшість в країні. З населення у 2,5 млн. осіб лише 10% складають громадяни, що мають право голосу. Але виявляється, деякі представники племен також не мають такого права, оскільки діють обмеження по відношенню до тих, хто оселився в країні після 1930 року. Очевидно це пов’язано з протекторатом Великої Британії та катарсько-ваххабістськими війнами початку 20 сторіччя, але це не точно. Дискусія щодо змін виборчого законодавства триває і, як кажуть спостерігачі, існує домовленість про зняття таких обмежень під час роботи поточної Ради.
Самі вибори свідчать, що правляча родина Катару Аль-Тані серйозно сприймає ідею символічного розподілу влади, а також просуває ідею розподілу вдали з іншими катарськими племінними групами. Катар став єдиною монархією Перської затоки, яка надала значні повноваження обраному парламенту, хоча остаточне прийняття рішень покладається на правителя, як і в сусідніх державах.
Ірано-азербаджанський кордон
Від Катару повернемося до ірано-азербаджанського кордону, де з 1 жовтня почалися іранські військові навчання, безпрецедентні за останні 20 років. Зосередження військ і живої сили дають підстави деяким експертам говорити про підготовку війни з Азербайджаном. Напруження у відносинах стало помітними після того, як азербайджанські поліцейські 12 вересня поставили пости на ділянці траси Горіс-Капан, яка заходить на територію Азербайджану і доглядають автомобілі з іранськими номерами, беруть плату за проїзд азербайджанською територією, а 15 вересня двох іранських водіїв затримали за підозрою у поїздках до непідконтрольної території Нагорного Карабаху.
Така кількість іранської військової техніки біля азербайджанських кордонів нагадує весняні московитські маневри біля українських кордонів. Тоді Путін прагнув прямих перегорів з Байденом. Судячи з усього, іранці прагнуть прямих переговорів з турками щодо Азербайджану. Видається, що цілком можливо, ця тема обговорювалася активно на переговорах між Путіним та Ердоганом, оскільки вона дотична до питання транспортних коридорів.
В цій історії є чітко виражений ізраїльський слід, а точніше відгомін співпраці між Ізраїлем та Азербайджаном у безпековій сфері. Справа у тім, що кодова назва маневрів – “Підкорювачі Хайбару”. Назва відсилає до битви при Хайбарі, яка сталася у 7 сторіччі. Хайбар, це така оаза і фортеця, неподалік Медини, заселена того часу єврейським населенням. Фортеця була захоплена мусульманами в 628 році. Риторика іранців також однозначно говорить про саме таке розуміння ситуації.
На тлі загострення відносин посилилася інформаційна війна між двома країнами із використанням шиїтського чинника. В Азербайджані ширяться заклики розібратися із п’ятою колоною – лояльними до Ірану шиїтським групами, а з боку Ірану закидається інформація про діяльність на південному Кавказі руху ісламського опору так званих Хусейнітів.
Скоріше за все, так звані хусейніти – інформаційна спецоперація іранських спецслужб і безпосередньо КВІР, спрямована на розпалювання релігійної ворожнечі в Азербайджані.
Ця історія свідчить про зростання ролі КВІРу при новому іранському президенті, де Корпус вартових ісламської революції практично присутній в усіх процесах і його вага постійно збільшується. В таких умовах важко буде говорити про спроби обмежити зовнішньополітичну експансію Ірану тими методами, які є на столі у американців. Тут до речі, варто згадати, що з’явилися обережні заяви про можливість повернення до переговорів про ядерну угоду. Нагадаю, що однією з умов повернення до угоди США бачили припинення Іраном експансії, на що Тегеран демонстрував категоричну незгоду.
В цьому сенсі Ізраїль переймається складним питанням, як вибудувати свою політику, аби максимально убезпечитися від іранського удару. Дві наявні опції – нанести удар по ядерним об’єктам Ірану або змиритися із можливістю Тегерана мати ядерну зброю – дилема, яка не дає ізраїльським політикам спокою. Перша опція практично неможлива через низку причин – тиск американців, готовність Ірану завдати масований удар у відповідь і , відповідно, неминучість повномасштабної війни, але друга опція лякає своєю непередбаченістю.
Як альтернатива з минулого року ізраїльтяни за сприяння американців почали проект по відновленню дипломатичних відносин з країнами Перської Затоки, де Саудівська Аравія мала б бути найціннішим призом цих зусиль. Що тут сказати – поки все загальмувалося, старий король виявився живучим і при його житті ні про яку нормалізацію відносин не йдеться.
Натомість цього тижня міністр закордонних справ Ізраїлю Яїр Лапід відвідав Бахрейн з офіційним візитом і відкрив у цій країні ізраїльське посольство. Ця подія скоріше є заслугою попереднього уряду, який власне зробив всю роботу, а найближчим часом на обрії нових проривів у відносинах між арабами та євреями не передбачається.
Переговори між Ердоганом та Путіним в Сочі
І останнє на сьогодні повідомлення про переговори між Ердоганом та Путіним в Сочі. Це перша зустріч після багатомісячної перерви (якщо бути точніший півтори роки тому), за час якої відбулося чимало. Проблем накопичилося у відносинах також чимало, але судячи із дуже куцих повідомлень сторони не змогли похвалитися результатами. В цілому все можна виразити словами, що переговори були складними, але сторони намагалися йти на компроміси. Такий собі дипломатичний код, який засвідчує порожнечу.
Напередодні переговорів росіяни спробували покращити свої стратегічні позиції в районі південного Ідлібу, та нанесли ракетно-бомбові удари по позиціях турецьких проксі в Африні.
Врешті решт сама змістовна розмова відбулася навколо щеплення проти короновірусу, де Путін закликав свого візаві прищепитися «спутніком», Ердоган ввічливо відхилив пропозицію, повідомивши, що вже щеплений. Тоді наступного разу, сказав Путін, хтиво посміхаючись.
Для України в цьому контексті важливо, що турецько-російський трек (без сумніву важливий для Анкари) не впливає на відносини Анкари з Києвом. Цьому свідчення заява Ердогана, зроблена напередодні візиту, про невизнання анексії Криму та підписання угоди про побудову на Київщині центру з обслуговування турецьких безпілотників.
Шановні друзі!
На сьогодні у мене всі новини. Наступного тижня будемо більше говорити про Туреччину в контексті афганської кризи, що відбувається в самій Туреччині напередодні президентських виборів 2023 року та інші події, які стануться наступного тижня.
До речі, хочу повідомити, що я запустив свій телеграм-канал, посилання на нього ви знайдете нижче, на якому я регулярно оновлюю оперативну інформацію з Близького Сходу. Отже приєднуйтеся і слідкуйте за подіями на Близькому сході разом з нами.
До побачення і гарних вихідних.
