Близькосхідні огляди з Ігорем Семиволосом
Доброго вечора друзі, Сьогодні субота, шосте листопада і я, Ігор Семиволос, знову з вами зі своїми Близькосхідними оглядами. Цього тижня головні події розгорталися на африканському континенті, де продовжувалися протести через здійсненого міністром оборони генералом Абдель-Фаттах Бурханом військового перевороту в Судані, а також відбулося загострення у відносинах між Марокко та Алжиром.
В Ізраїлі, вперше за останні декілька років, уряд прийняв бюджет і таким чином уникнув чергового раунду позачергових виборів.
Про все це ми поговоримо детально трохи пізніше, а зараз хочу нагадати вам про важливі історичні події, що сталися цього тижня на Близькому сході.
4 листопада виповнилося 42 роки відтоді як іранські студенти, прихильники аятоли Хомейні, захопили американське посольство в Тегерані. Тоді заручниками стали 66 осіб, більшість з яких провели в полоні 444 доби.
Сьогодні в колишньому американському посольстві музей американського імперіалізму. Про ці карколомні події знятий, зокрема, політичний трилер Операція «Арго» режисера Бена Аффлека.
5 листопада виповнюється 15 років від часу, коли Вищий Кримінальний трибунал Іраку присудив колишнього президента Іраку Саддама Хусейна до страти. Його обвинуватили у масовому вбивстві шиїтів та курдів.
Сьогодні, 6 листопада виповнюється рік від початку битви за звільнення Шуши, домінуючого міста-фортеці в Нагорному Карабасі. В результаті важких боїв 6-8 листопада азербайджанським військам, переважно спецназу та гірський піхоті, вдалося вибити з міста вірменські війська і таким чином поставити майже крапку у другій Карабаській війні.
10 листопада була укладена тристороння угода про припинення вогню і Вірменія погодилася на звільнення усіх окупованих районів Азербайджану за межами власне колишньої автономної області, а також забезпечити вільне переміщення товарів та людей через так званий мегрінський або зангезурський транспортний коридор у відповідь на збереження лачинського коридору, який з’єдную території Карабаху заселені вірменами з материкової Вірменією. Підсумкам року, який минув після укладання вищезгаданих угод, ми присвятимо наступний ефір, це буде правильно, особливо напередодні анонсованих зустрічей на вищому рівні і чуток про різноманітні документи, які мають бути на цих зустрічах підписані. Зазначу, що поки російське посередництво мало що додало до результатів війни – маємо роботу транспортної комісії на рівні віце прем’єрів , яка має врешті решт розродитися якимось очевидним позитивом у вигляді розблокування транспортних магістралей, але є також і чимало суперечностей щодо формулювань, термінів – різночитання документів з боку Баку та Єревану залишаються суттєвими. Залишається підвішеним статус території Карабаху заселеного вірменами, подальша доля так званих російських миротворців, і врешті решт конфігурація союзів на Південному Кавказі.
Ну а тепер перейдемо до головних тем цього тижня. 25 жовтня в Судані, одній із найбідніших країн світу стався військовий переворот.
Здавалося, нічого дивно, адже цією країною довгий час правив диктатор Омар аль Башир, який і його приспішники вбили мільйони людей в Дальфурі а стиль його правління був дуже далекий від дотримання прав людини. В 2019 році до влади прийшов цивільний уряд і країна отримала шанс на демократичний розвиток. Звісно це скоріше аванс, оскільки головним критерієм виключення Судану із списку держав, що підтримують тероризм і надання фінансової допомоги було встановлення відносин з Ізраїлем.
Після перевороту активісти вийшли на вулиці столиці протестуючи проти дій армії і мали місце сутички, які призвели до численних людських жертв серед протестувальників. Нещодавно США, Велика Британія, Саудівська Аравія та ОАЕ оприлюднили заяву, яка вимагає від Абдель Фатах Бурхана, міністра оборони і ініціатора військового перевороту повернутися до демократичного процесу і відновити діяльність цивільного уряду. Зазначу, що за останні пів року це вже другий антидемократичний розворот – перший відбувся в Тунісі в липні цього року, коли президент Кайс Суаїд здійснив конституційний переворот і відсторонив від плати парламент та уряд.
Заява трьох країн щодо перевороту в Судані дає нам шанс подивитися на інших гравців в регіоні, які не приєдналися до заяви, а скоріше бачать в особі Бурхана можливості для посилення своїх позицій в регіоні. Виявилося, що генерал Абдель-Фатах Бурхан став однією із затребуваних людей на Близькому Сході. Серед його відвідувачів і представники ізраїльської спецслужби, і глава єгипетської розвідки, і спец посланець США на африканському розі, а також високопосадовці АОЕ, Туреччини, Росії та ООН. Дехто навіть ставить переворот в Судані в один ряд з такими можливими потрясіннями як падіння уряду аятол в Ірані або відмова королівської родини Саудівської Аравії від свого правління. Як на мене це занадто, але пропоную подивитися на інтереси, які зійшлися дивним чином на Судані.
Роль армії в Судані завжди була велика, відтоді як 2019 році військові погодилися укласти угоду про розподіл влади як основу для формування уряду Абдалли Хамдока, було зрозуміло, що саме вони визначатимуть головні напрямки суданської політики впродовж 21 місяця перехідного періоду. Іншими словами існує протиріччя – між реально діючим інститутом – армією та недорозвинутими демократичними інститутами. Не дивно, що візит до Хартуму єгипетського очільника розвідки сприймається противниками військових як спроба навязати єгипетський сценарій – «Або перемога або Єгипет» – вигукують протестувальники на вулицях столиці. До речі, американці намагаються скористатися послугами представників спецслужб Ізраїлю та Єгипту аби умовити Бурхана відновити уряд Хамдока. Але парадокс полягає в тому, що і Тель-Авів, і Каїр зацікавлений у зворотному. І як тут можна уникнути історії з Братами-мусульманами. Кажуть, що більша частина анти єгипетської пропаганди продукується саме іхван-муслемун, які отримали шанс посилити свої позиції після повалення попереднього диктатора Башира. Єгипет, стурбований посиленням ісламістів, переймається надійністю Судана як союзника у протистоянні з Ефіопією.
Цікаві розклади з Ізраїлем. Нетаньягу зустрічався з Бурханом таємно від Хамдока, і це викликало негативну реакцію прем’єра. Звісно американські долари трохи пом’якшили реакцію суданського прем’єра, але відносини між ним та ізраїльтянами залишалися прохолодними. Ізраїль, у свою чергу, прагне використати стратегічне розташування Судану на Червоному морі для створення там бази своєї розвідки. Туреччина та Росія також не пасуть задніх і намагаються закріпитися в цій країні. В 2020 році Москва підписала угоду про співпрацю, де серед іншого планується оренда частини Порт –Судану на 25 років для обслуговування російських кораблів. Таким чином, вперше після розвалу Радянського Союзу Москва може отримати військовий порт в Африці. Хамдок виявився дуже жорстким переговорником з московітами і вимагав суттєвого збільшення російського фінансування в обмін на використання порту. До того він, за чутками, мав пропозицію від Штатів відмовитися від російської пропозиції за добрий куш від Вашингтону.
Тому не дивно, що Москва практично проігнорувала переворот в сенсі стурбованості. Туреччина, у свою чергу, має тривалі контакти з Суданом ще з часів Башира. В 2017 році Анкара уклала угоду про 99 річну оренду острова Суакін на узбережжі Червоного моря, де передбачається розташувати війська та спостережні і розвідувальний пункти, а також відновити інфраструктуру ще османських часів. Пам’ятаючи про наслідки своєї політики щодо Єгипту, Туреччина не поспішає тиснути на Бурхана з вимогою відновити цивільний уряд.
Парадокс в тому, що всі ці країни опинилися між Сциллою своїх інтересів і Харибдою американського тиску і не факт, що врешті решт Бурхан готовий буде до кінця виконувати свої обіцянки. Адже без американських грошей, при дефіциті 60 млрд. доларів та протестувальників на вулицях його майбутнє непевне, м’яко кажучи. Як варіант, можливий компроміс між двома політиками щодо формування нового уряду, але поки що Хамдок заперечує і вимагає повернення попереднього уряду.
Алжир прийняв рішення зупинити постачання газу до Європи по газогону Магриб-Європа, спричинивши таким чином ще більший дефіцит газу на континенті. Таке рішення прийняте через загострення відносин між Алжиром та Марокко, оскільки газогон Алжир-Іспанія, через який проходить 12 млрд. кубів газу, крім моря проходить по території Марокко. Звісно європейці обурюються і висловлюють велику стурбованість таким підступним кроком, але судячи з усього Алжиру від цього фіолетово.
Що ж там сталося? А сталася там напруга, яка може призвести до регіональної війни через західну Сахару. Питання приналежності цієї території вже давно псує відносини Рабата з європейськими країнами, в першу чергу з Німеччиною та Іспанією. Вони не визнали рішення колишньої американської адміністрації щодо визнання суверенітету Марокко над Західною Сахарою в обмін на нормалізацію відносин з Ізраїлем, і це було причиною незадоволення королівства. Ізраїльтяни пропонують марокканцям свої лобістські можливості у Вашингтоні, але чесно кажучи, особливих успіхів на цьому напрямку помічено не було. Тепер на тлі ймовірного конфлікту з Алжиром Раббат намагається владнати свої розбіжності з Європою і відновити бодай якісь контакти.
Військові маневри проведені у січні, неподалік від кордону з Марокко, стали попередженням Рабату, як і участь !!! алжирського спецназу на початку жовтня у військових навчаннях разом із 58 російською армією в Північній Осетії та на території окупованої частини Грузії, в Цхинвальському районі.
Більше того, президент Алжиру Абдельмаджид Теббун нещодавно у своєму виступі на телебаченні змалював Марокко як націю мучителів та агресорів і пообіцяв, що «будь-яка країна, яка атакує Алжир, негайно пошкодує про це».
Участь підрозділів алжирської армії у російських маневрах, а також статус найбільшого продавця зброї створює загрозу втягування Москви у бійку двох важко озброєних сусідів. Так, суперечка за Західну Сахару між двома країнами не нова, вона має свою 40 річну історію, але ізраїльско-марроканський альянс (плани по будівництву безпілотників, участь мароканського спецназу в ізраїльських навчаннях в липні, можливі таємні оборонні угоди з Тель-Авівом) створюють новий баланс сил.
Уявили собі цю картину!!! І я ще не згадав про Іран та Хезболлу, які, залюбки приєднаються до альянсу через ізраїльську присутність.
Цей випуск так чи інакше крутиться навколо Ізраїлю. Що поробиш, якщо такі розклади. Але ця новина стосується Ізраїлю безпосередньо оскільки уряд проголосував за бюджет і таким чином отримав мандат на наступний рік.
В умовах, коли Ізраїль штормило поспіль декілька років, такий здається звичайний крок, як позитивне голосування за бюджет, сприймається як довгоочікуване повернення до нормального життя. Це також спрощує життя Яїру Лапіду – головному архітектору ізраїльського уряду – його ротація у серпні 2023 року відбудеться при любій погоді. Отже ізраїльський уряд застрахований від повалення, якщо звісно він не впаде зсередини. Тепер, судячи з усього, політики мають розв’язані руки і готові до серйозної розмови з Бібі – через пару тижніів має бути сформована урядова слідча комісія для розслідування справи з підводними човнами про корупцію в оточенні Нетаньягу, а через два місяця буде призначений новий генпрокурор. Ну і вішєнька на торті – очікується прийняття закону, згідно з яким той хто перебуває під слідством не зможе балотуватися на посаду прем’єра. Привіт Бібі.
За останні тижні опозиція намагалася використати усі методи аби не допустити результативного голосування. Головний удар був по правим партіям коаліції «Яміна» та «Нова надія». Зусилля також були спрямовані на розкол між арабами – учасниками коаліції та євреями. Найбільш гучний скандал був спровокований повідомленнями про начебто причетність Мансура Аббаса (або точніше його оточення) до фінансування ХАМАСу. Втім, цей скандал виявився невдалим. Коаліція тримається купи у значній мірі через те, що альтернатива видається просто небезпечною. Виступ Нетаньягу в Кнесеті на обговоренні бюджету ще більше в цьому переконав членів коаліції. Навіть ті що хиталися, знову стали у стрій. Іншими словами – Бібі це протиотрута, державна сироватка, яка рятує політичне життя коаліціантів. А заходи, які здійснюють представники опозиції, щодо дегуманізації Беннета, перетворюють останнього в запеклого ворога.
Цим далі, тим очевидніше, що політична історія Бібі Нетаньягу поступово сходить на пси.
І до інших подій.
На полях саміту НАТО в Римі відбулися переговори між Джо Байденом та Ердоганом. Сторони стверджують, що їм вдалося порозумітися і вони задоволені розмовою. В даному випадку, сам факт переговорів вже свідчить про певні позитивні зрушення, але уявити собі, що однієї зустрічі буде достатньо для розблокування завалів, що накопичилися у відносинах між двома країнами, важко. Існує доволі жорстка позиція конгресменів, які категорично виступають проти відновлення співпраці між США та Туреччиною. Не зрозуміло врешті як може вплинути анонсований турецький наступ у північній Сирії на курдські райони. Тобто, зустріч це добре, запевнення в дружбі, ще краще, але яким буде результат ще не відомо. Я передбачаю, що більшість домовленостей так і залишаться невиконаними.
Скандал у відносинах між країнами Перської Затоки та Ліваном. Приводом стала заява діючого міністра інформації Лівану Джорджа Кардахі, яку він зробив раніше, ще до свого призначення, про те, що Саудівська Аравія та ОАЕ винні у війні в Ємені. Єменська війна і без цього болісна точка Ер-Ріяду, а зараз тим більш. У відповідь Саулія відкликала свого посла з Бейруту, вислала ліванського посла, зупинила увесь імпорт з лівану (254 млн). Подібні заходи здійснюють інші країни, зокрема ОАЕ та Бахрейн. Проіранські аналітики оцінюють ці кроки, як спроби підірвати позиції Хезболли.
Грузинська прокуратура звинуватила Саакашвілі у координації держперевороту. Не дуже собі уявляю як це можна зробити з тюремного ліжка. Між тим опозиція розпочала безстрокові акції протесту біля в’язниці. Незалежні експерти оцінюють результативність таких акцій як невисоку.
Шановні друзі! Я вичерпав свій порядок денний. Дякую, що були зі мною. Незабаром сьогоднішній ефір з’явиться на ютьюбі. Не забувайте заходьте, дивіться, лайкайте, поширюйте. Дуже вам вдячний за увагу.
Будьте здорові!
