Близькосхідні огляди з Ігорем Семиволосом
Доброго дня, друзі!
Сьогодні субота, 30 жовтня, п’ята вечора і я, Ігор Семиволос, з новим випуском близькосхідних оглядів. Цього тижня виповнюється 98 років з моменту заснування Турецької республіки.
Трохи нагадаю вам історію цієї дати. Османська імперія пристала до центральних держав у першій світовій війні і після програшу була розділена на декілька держав. Значна частина континентальної Туреччини була окупована грецькими, італійськими та британськими військами. Війна за незалежність Туреччини, яку очолив Мустафа Кемаль Ататюрк проти союзних держав, призвела до скасування султанату 1 листопада 1922 рок, заміни Севрського договору 1920 року Лозанським договором 1923 року і проголошенням Турецької Республіки 29 жовтня 1923 року.
Ататюрк став перший президентом, який провів численні реформи, перетворивши Туреччину на більш західну країну. На початку березня 1924 року був скасований Халіфат. Останній із тих, що існував на мусульманських землях впродовж століть.
Я згадую про Халіфат невипадково, а хочу нагадати вам, що у численних терористичних організацій, які діють зараз на Близькому Сході мета відновлення Халіфату є чи не найважливіша за всіх. Зусилля по відновленню Халіфату також здійснюють численні радикальні групи, які сповідують ненасильницькі методи така наприклад як Хізб ут Тахрір.
Іншими словами вже минуло трохи менше ніж 100 років, а спроби відновлення Халіфату не припиняються. Думаю, що під Халіфатом сучасні послідовники бачать можливість концентрації зусиль для протистояння західному впливу, поширення своєї могутності та відновлення ісламського правління на усіх мусульманських землях.
Це ще раз підтверджує наскільки імперські міфи потужні і спроможні мобілізовувати прихильників. Ми, в на своєму геополітичному просторі, маємо справу з 30 річницею розвалу Радянського Союзу, Російської імперії, переформатованої більшовиками, і стикаємося із постійними спробами її відновлення. Причому роль ідеї відновлення халіфату тут відіграє ідея русскава міра та діяльність РПЦ. Тому на жаль цей дощ надовго і треба готуватися до тривалого протистояння зі спробами відродити імперську сутність.
Але повернемося до Туреччини. Цього тижня крім власне святкової дати сталося ще декілька подій так чи інакше пов’язаних із Анкарою. Найважливішим для нас звісно стало бойове використання безпілотників «Байрактар» – який перекладається як прапорщик – (прапороносець) на лінії фронту з Москвою на сході країни.
Один влучний постріл, який спричинив хвилю у відносинах Анкари з Москвою, і призвів навіть до звичного для Москви застосування економічних санкцій – цього разу заборону на постачання мандаринів на російський ринок. Правда потім з’ясувалося, що ця заборона стосувалася лише однієї фірми, але «осадочєк» залишився. В цьому контексті, вкрай важливим є заява турецької сторони, що Росія має змиритися із фактом постачання зброї до України. Це ще раз підтверджує правильність обраного в 2015 році тодішнім керівництвом України курсу на формування окремого українсько-турецького треку, який станом на зараз вже довів свою важливість і перспективність. Більше того, як на мене, то прорив у постачанні до України бойових безпілотників робить безперспективними спроби деяких європейських країн наполягати на продовженні неформального і формального ембарго на постачання Україні зброї. А останній заклик американської адміністрації почати таки поставки був би напевно неможливий без теперішньої українсько-турецької співпраці в оборонній галузі.
До речі, Президент Туреччини Таїп Реджеп Ердоган здійснив доволі вдалий візит до країн Африки, де уклав декілька перспективних контрактів щодо продажу «Байрактарів» країнам африканського континенту.
Втім по його поверненню його чекало ще одне випробування – з’ясування стосунків з 10 західними посольствами, які публічно закликали до звільнення відомого турецького філантропа та громадського діяча Османа Кавала, який перебуває у в’язниці. Ердоганом ця заява була сприйнята як втручання у внутрішні справи і ситуація перебувала на межі не просто дипломатичного скандалу, а загрози руйнування відносин між Туреччиною та 10 впливовими країнами, серед яких США, Франція, Канада, Фінляндія, Данія, Німеччина, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія та Швеція. Втім, загроза оголосити 10 послів персонами нон грата призвело до того, що уряди цих країн зробили крок назад – посилаючись на 41 статтю Віденської конвенції, яка передбачає повагу іноземними дипломатами законів країни, що їх приймає, посли по суті дезавуювали свою попередню заяву і принаймні так це оцінили в турецькому МЗС. Сам Осман Кавала був спочатку звинувачений у підбурюванні протестів у парку Гезі в 2013 році, був ув’язнений чотири роки, виправданий та знову заарештований і чекає суду начебто за участь у спробі перевороту 2016 року. Анкара ігнорує заклик Європейського суду з прав людини звільнити Кавалу вже два роки.
Ця криза у відносинах співпала із кризовими явищами у самій економіці, яка продовжує демонструвати не кращі темпи, а курс ліри цього тижня впав до 10 лір за один долар. На важливому американському напрямку Ердогану поки не вдалося покращити відносини з новою американською адміністрацією, а переговори по міжнародному аеропорту Кабулу, які розглядалися як перспективними для покращення відносин після афганського фіаско втратили свою актуальність. Правда, в цим умовах Туреччина скористалася можливостями свого союзу із Катаром і насправді посилила свою переговорну позицію із західними партнерами, але ключові проблеми у відносинах з американцями такі як переслідування банку Halkbank американською прокуратурою у звинуваченні у порушенні санкцій проти Ірану загрожує багатомільйонними штрафами та втратою репутації. І тут навіть особисте втручання Ердогана не допомогло. Я вже не кажу про ситуацію з купівлею російських комплексів протиповітряної оборони С400.
Ну і про інші події.
Після смак після візиту прем’єра Нафталі Беннета до Сочі. Члени ізраїльської делегації теревенять про “хімію”, яка виникла між Путіним та Беннетом. Він дуже чутливий до наших потреб, каже ізраїльський прем’єр-міністр про главу країни, яка є союзником Ірану та Хезболли.
Ізраїльська преса доволі критична, і разом з тим, не очікує, що цей візит може щось там змінити. Відносини між країнами, звичайно, не є рівними, кажуть ізраїльські експерти. Коли біля вас по сусідству опинився російський ведмідь, ви ходите обережно. Це саме те, що робить Ізраїль, кажуть вони. Ентузіазм Беннета щодо теплого прийому в Сочі або перспективи відносин які змальовує міністр Зеєв Елькін, який за сумісництвом був перекладачем з івриту під ас переговорів, не применшує того факту, що Путін був і залишається тираном, який причетний до жахливих військових злочинів в Сирії та союзник Ірану. Так, визначають ізраїльські осудні експерти, Ізраїль має узгоджувати з Росією деякі дії, як того вимагає реальність, але це немає нічого спільного із коханням.
Зеєв Елькін, міністр будівництва, крайній ліворуч. Кульок з магазину у його руці під час переговорів з Путіним викликав купу запитань. Він пояснив, що там знаходилися важливі документи.
До речі, новий посол Ізраїлю в Україні Міхаіл Бродскій, який приступив до роботи у жовтні дав перше інтерв’ю РБК-Україна про перспективи відносин між Україною та Ізраїлем. Цього разу посол має місцевий бекграунд. Родина посла емігрувала із Радянського Союзу в 1990 році. До України він працював послом в Казахстане, а до цього в ізраїльському посольстві у Великій Британії та Росії. Особливих відкриттів ви в цьому інтерв’ю не побачите, сподіваюся, що факапів буде трохи менше ніж у попереднього посла, який був ну зовсім далекий від українських реалій.
В Ізраїлі п’ять громадських палестинських організацій, які займаються правозахисною діяльністю оголошенні терористичними організаціями. Їх обвинувачують у співпраці із Народними фронтом Визволення Палестини, яка знаходиться у списку терористичних організацій. Відповідальний за це міністр оборони Ізраїлю Бенні Ганц досі не надав жодних доказів – типу вірите на слово, що вже призвело до жорсткої критики такого рішення з боку Вашингтону, який як ви пам’ятаєте в новій стратегії зовнішньої політики робить наголос на важливості дотримання прав людини.
І все це відбувається на фоні триваючих нападів ізраїльських поселенців на палестинців та їхні оливкові насадження на окупованих Ізраїлем палестинських територіях. Здебільшого на ці напади ізраїльська поліція ніяким чином не реагує.
В Грузії відбувається другий тур місцевих виборів – і головна інтрига звісно стосується виборів у столиці, де Каха Коладзе, колишній футболіст від партії влади протистоїть лідеру Нового Національного Руху – Ніко Мелія. Згідно із опитуваннями більше шансів перемогти у Кахи Каладзе.
Каха продовжувач футбольної династії – Його батька Карло – грав за Локомотив, а потім був президентом цього клубу. В період гри у Мілані Каха був обличчям брендів Армані та Феррарі. У 2001 році брата викрали із метою викупу. Пізніше його тіло було знайдене поліцією. В 2006 роі чотири особи отримали по 25 років позбавлення волі.
Каха має чотирьох дітей від бізнес-вумен та моделі Ануки Арешидзе, з якою він почав зустрічатися у 2008 році а одружився в 2013.
Ніка Мелія з родини лікарів. Вчився у Оксфорді. Після повернення до Грузії працював у Міносвіти та Служба пробації, але недовго. Двічі був депутатом та двічі втрачав депутатську недоторканність по одній і тій же справі. Не був одружений, втім має сина.
На цьому тлі, до Міхаеля Саакашвілі не пустили декількох українських журналів, які приїхали брати інтерв’ю. В коментарі грузинської влади, цей інцидент оцінюється як такий що не вплине на відносини між Україною та Грузією.
До речі, так, трохи не забув. Шавкат Мірзійоєв, теперішній президент Узбекистану, на виборах набрав 90%, що на 2% більше, ніж на попередніх виборах.
Шановні друзі! Це всі новини про які я хотів вам розповісти на цьому тижні. Гарний вихідних та здоров’я.
