Близькосхідні огляди з Ігорем Семиволосом 25.12.2021
Добрий день, друзі! Сьогодні 25 грудня, Різдво за Григоріанським календарем. З чим вас від всього серця вітаю. Христос народився! Славімо його!
Сьогодні Різдво святкують переважна більшість християн. В Україні цей день святковий та вихідний, але ПЦУ ще не прийняла рішення про перехід на григоріанський календар, цілком із зрозумілих причин. По перше, перехід на новий календар спричинить появу нових конфліктних ліній і ускладнить процес переходу громад до автокефальної православної церкви, ну, а по друге, поспіхом тут точно діяти не потрібно з огляду на те, що більшість свят, в тому числі для нас знакових (наприклад 14 жовтня), прив’язані до Юліанського календаря. І тут я погоджуюся з предстоятелем ПЦУ митрополитом Єпіфанієм, що потрібен час для усвідомлення змін та їх прийняття. Але тенденція без сумніву позитивна – щороку все більша кількість опитаних підтримує ідею переходу на Григоріанський календар. Правда, слід сказати, що тих, хто хоче лишити все як є, звісно зараз набагато більше.
Формально сьогодні останній огляд в цьому році, тому я вирішив зробити такий собі рейтинг подій, які сталися на Близькому Сході.
Отже – на десятій сходинці нашого хіт-параду, якщо можна його так назвати, знаходяться позачергові вибори в Ізраїлі. Попередній уряд на чолі з прем’єром – Б. Нетаньягу, зіграв в російську рулетку, і програв. Підставою для оголошення виборів став розвал широкої коаліції між Лікудом та Кахол-Лаваном – відповідно Нетаньягу та Бені Ганцом та Яїром Лапідом.
По суті, тригером стала недовіра між лідерами, де прем’єра підозрювали і небезпідставно у спробах уникнути зобов’язань передати повноваження своєму візаві – Бені Ганцу.
Кампанія відбувалася під гаслом – «будь хто, аби не Бібі» і проти Нетанягу об’єдналися здавалося абсолютно різні політичні сили – від лівого центру до правиці і супроводжувалася політичними заворушеннями у Східному Єрусалимі та короткочасною, але кривавою війною між Хамасом, який контролює Сектор Гази та Ізраїлем.
Заворушення були викликані діями ізраїльський ультра правих, які своїми діями провокували палестинців, а також брутальними діями поліції, яка була кинута на придушення дій палестинських протестувальників.
Тема Східного Єрусалиму стала актуальною з декількох причин. По перше конфлікт в єрусалимському кварталі Шейх-Джарра, де досі тривають судові тяжби між палестинцями та євреями щодо прав на власність. Ця тема як мінімум потребує окремого репортажу, але скажімо, що напруження навколо цієї проблеми настільки велике, що верховний суд Ізраїлю виніс компромісне рішення, яке б гарантувало палестинцям проживання при умові сплати орендної платні єврейській компанії, яка претендує на власність.
Єрусалим став цього року ще одним яблуком розбрату між палестинцями та євреями. Вибори в Палестині, які планувалися на кінець весни та початок літа так і не відбулися. І тут є декілька причин – палестинці формально відмовилися від проведення виборів через неможливість їх організації в Східному Єрусалимі. На думку палестинських очільників, відмова від проведення виборів на окупованих територіях Східного Єрусалиму ставить їх у положення де вони, начебто, відмовляються від цієї території. Але звісно причин було більше ніж одна. Тут і падіння авторитету Махмуда Аббаса, розкол у фракції ФАТХу, зростання рейтингів ХАМАСу тощо. В результаті вибори, ані парламентські, ані президентські, цього року в Палестині так і не відбулися. Це була дев’ята сходинка.
На восьмому місці в моєму рейтингу – переворот в Тунісі. Влітку цього року президент Тунісу Кайс Суаїд, популіст, розігнав парламент і запровадив одноосібне правління. Ключова проблема тут полягала у тому, що Туніс залишався практично єдиною близькосхідною країною, де відбулася революція, і якій зберіглася демократична форма правління.
В цілому час який минув з моменту революції був для Тунісу складним і більшість виборців виявилася розчарованою правлінням поміркованих ісламістів з партії Ан-Нагда – та її лідера Рашида аль-Гануші. Дії президента спочатку викликали захоплення прихильників, але потім, поступово його підтримка почала танути. В складні переговори включилися профспілки, а репресії викликали підозри, що Суаїд хоче рухатися єгипетським шляхом встановлення одноосібної диктатури. На тлі зростання незадоволення президент робить неочікуваний крок – призначає прем’єром жінку – 63 річну Наджли Буден Ромдан. Її ключове завдання -відновлення переговорів з МВФ, які перервалися після дій президента, пошуки коштів для погашення держборгу, ну і конкретні зусилля по покращенню економічної ситуації. Президент продовжує маневрувати і останньою його ініціативою стала ідея проведення конституційного референдуму про зміни в Конституції Тунісу, спрямовані на формування президентської республіки. Мій прогноз для Тунісу на наступний рік невтішний – дестабілізація ситуації на тлі падіння довіри до політичного класу можуть відкрити двері для радикальних ісламістів і посилення терористичної активності.
Звісно багато що буде залежати від ситуації у сусідів – Лівії та Алжирі. У Лівії – яка знаходиться на сьомій сходинці нашого хіт параду 24 грудня мали відбутися перші після повалення режиму Муаммара Каддафі президентські вибори, які б мали покласти край тривалому громадянському конфлікту. Це було головним об’єктом уваги міжнародних зусиль, але зараз вибори можуть перетворитися на ще один вибухонебезпечний чинник. Лівія залишається занадто розділеною між різними антагоністичними збройними фракціями, які, ймовірно, відкинуть будь-яку перемогу суперників на виборах. Присутність деяких з найбільш одіозних фігур Лівії в президентських перегонах, в тому числі одного із синів Каддафі- Сейфа аль-Ісламі, робить їх ще більш вибуховими .Попередньо домовлено, що вибори перенесені на січень, але на тлі заворушень, це рішення очевидно можу бути також переглянуте. Незадоволення ситуацію демонструють як виборці, які вже зареєструвалися на вибори, а їх вже більш ніж 2,5 млн., так і міжнародна спільнота. Правда, остання може лише сподіватися, що вибори таки вдасться провести на початку наступного року. В іншому випадку на Лівію чекає черговий раунд громадянської війни з невідомими наслідками як для самої країни так і для її сусідів.
На шостій сходинці у нас спроба перевороту в Йорданії. Нагадаю, у квітні цього року надійшла звістка про спробу державного перевороту до якого начебто був причетний колишній наслідний принц Хамза бін Хусейн.
Справа ця досі залишає відчуття штучності, але терміни ув’язнення двоє учасників отримали чималі – по 15 років кожен. Хто ж ці нещасні? Це член королівської родини – Шеріф Хасан бін Зайд та екс-радник короля Абдалли ІІ Бассім Авадалла. Їх звинувачують у «підбурюванні до повстання». Стверджують, що Саудівська Аравія спробувала тиснути на Йорданію, аби полегшити долю Авадалли, який є підданим Королівства, але невдало. До речі, нова американська адміністрація продемонструвала солідарність з королівською родиною і запросила одним із перших Абдаллу ІІ на його дружину королеву Ранію до Вашингтону.
На п’ятій сходинці – ситуація в Лівані, де вже другий рік поспіль не вщухає масштабна політична і економічна криза. Ліванський політичний клас цілеспрямовано продовж року заганяв себе глибоко в дупу. По суті країна опинилася у заручниках Ірану та Хезболли, які продовжують диктувати умови, маючи аргумент, від кого просто так не відмахнешся – загони озброєної міліції. Впродовж року я розповідав вам про перипетії політичних баталій. Призначений уряд Наджиба Мікаті не може похвалитися успіхами, а значить ситуація навколо Лівану буде однією із ключових переговорних позицій станом на весну наступного року.
Справа у тім, що намічені на весну парламентські вибори можуть спровокувати насильство як з боку противників так і з боку прихильників шиїтського угруповання Хезболла. На тлі нерозв’язаного питання Ірану і його ядерної програми це створює вибухонебезпечну ситуацію в яку можуть бути залучені Ізраїль, Іран, Франція, Саудівська Аравія.
На четвертій сходинці нашого своєрідного хіт-параду переговори у Відні навколо ядерної угоди. Нагадаю, що ядерна угода або Спільний всеосяжний план дій була укладена між Іраном та п’ятіркою (постійні члени РБ ООН) +1 США, Московія, Францією, Китаєм та Великою Британією та Німеччиною. У 2018 році американці вийшли з цієї угоди і поновили санкції проти Ірану. Причини такого кроку були у експансіоністській політиці Ірану, який зумів за ці роки значно посилити свій вплив в регіоні. Після приходу до влади нової американської адміністрації Джо Байдена переговори поновилися, але сторонам так і не вдалося швидко повернутися до угоди. Ключова проблема залишилася невирішеною – іранці категорично відмовлялися від намірів поширювати свій вплив на межі країни вбачаючи у цьому превентивний захист від загроз з боку Ізраїлю та США. За час який пройшов від моменту укладання угоди іранцям вдалося посилити свої позиції в Іраку, Ємені, Сирії, Лівані, пробивши таким чином так званий шиїтський коридор від Тегерану до Середземного моря.
Кажуть, що переговори ось-ось поновляться, але риторика іранців чим далі тим жорсткіша. Після приходу до влади консервативного крила, орієнтованого на КВІР, державу у державі, досягти згоди і задовольнити всі сторони буде вкрай важко. До того, американці потрапили ситуацію цунг-цвангу, де кожен хід, або його відтермінування погіршуватиме ситуації. До того ж все це відбувається на тлі катастрофічного виходу з Афганістану влітку цього року.
Це наша третя сходинка хіт параду. Падіння Кабулу і той жах, який ми спостерігали в кабульському аеропорту відновив у пам’яті картинки Сайгону.
Про причини катастрофи сказано вже було чимало, а не хочу повторюватися, тим більш що ми сподіваємося найближчим часом почути чудовий аналіз від Сергія Данилова. Почекаємо. Скажу лише одне – най апокаліптичні сценарії розвитку подальших подій, які малювалися станом на серпень не справдилися, зовнішньої експансії не відбулося – хоча тут звісно є ознаки загострення відносин між Афганістаном з одного боку та Пакистаном і Іраном з іншого, але ці інциденти мають лише прикордонний характер. Важливо також відзначити роль радника президента США з національної безпеки Джейка Саллівана у афганському фіаско – його впевненість, що все буде добре і не готовність брати до уваги негативний сценарій зіграли погану службу. Хай там як, але проблема в тому, що зараз, в умовах безпрецедентного загострення ситуації між Московією та Україною і концентрації московитських військ саме Салліван виступає головним промоутером домовленостей з Москвою. І це, м’яко кажучи, не надихає.
На другій сходинці нашого хіт параду – ситуація в Туреччині. Очевидно, що грудневе коливання курсу ліри свідчить про суттєві проблеми в турецькій економіці. Головна проблема, на думку більшості оглядачів, це відсутність незалежної політики Центрального банку та економічні експерименти президента Туреччини Таїпа Реджепа Ердогана. Ердоган проголосив курс на набуття економічної незалежності через низькі відсоткові ставки та стимулювання турецької економіки. За останній тиждень ліра коливалася у межах від 18 до 12 лір за долар, що робить ситуацію на ринку дуже нестабільною. Стабілізація курсу, яку ми спостерігаємо останніми часом може виявитися нестійкою і призвести ще до більшого обвалу. Принаймні про це говорять економісти.
Поки що падіння курсу призвело до масового напливу в країну сусідів, які залюбки скуповують дешевий та якісний турецький товар, а в готелях кажуть немає де яблуку впасти – всі забиті відвідувачами та зайняті тренінгами – в тому числі із України. Серед зовнішньополітичних ініціатив останнього часу слід згадати турецьку ініціативу стати посередником між Україною та Московією, яка позитивно оцінена у Києві. На початок наступного року запланований візит Ердогана до Києва, що є важливим чинником формування стратегічних зв’язків між двома країнами.
На першому місці нашого хіт параду – ситуація на Південному Кавказі. Тут я би виділив два моменти – перший це триваюче внутрішнє протистояння між владою та опозицією в Грузії. Сподівання на те, що місцеві вибори хоч якось розрядять ситуацію не виправдалися, а поява в Грузії Міхеіла Саакашвілі, його арешт, голодування, і судові засідання, де він зокрема вимагає перекладачів з української загнали ситуацію у глухий кут.
Грузинська влада з одного боку має демонструвати послідовність і довести справу із обвинуваченням Саакашвілі до логічного кінця, а з іншого боку, вони опиняються в ситуації, коли наступна влада, а це рано чи пізно станеться, буде застосовувати проти них ті самі методи. Ці загрози ставлять перед грузинським політичним класом важкі питання як уникнути чергового кола насильства– і поки що я не бачу жодних осудних відповідей.
У Вірменії, після поразки у Другій Карабаській війні, команда Пашиняна виграла позачергові парламентські вибори і залишилася при владі. Як же ж так – скажете ви? Справа у тім, що більшість опозиційних Пашиняну політиків мають ще більший негативний рейтинг і по великому рахунку вірменському виборцю не було з кого обирати.
Після переобрання Нікол Пашинян опинився в ситуації коли необхідно було реалізовувати домовленості, в тому числі щодо так званого Зангезурського коридору. Навколо цієї проблеми поламано стільки списів, ми докладно про це говорили у попередніх випусках, скажу лише, що різночитання у тому, що має представляти собою цей коридор залишилися незважаючи на декілька раундів прямих переговорів між Ільгамом Алієвим та Ніколом Пашиняном. Очевидно, що ці питання переходять на наступний рік, разом із делімітацією та демаркацію державних кордонів між двома країнами. Важливою подією наприкінці року стала ініціатива про початок переговорів між Вірменією та Туреччиною про відновлення дипломатичних відносин. Сподіваємося, що цього разу вона буде доведена до свого логічного кінця.
Шановні друзі! Дякую, що були зі мною у цьому році! Сподіваюся, у наступному році буде більше позитивних новин і приємних моментів. Всього вам найкращого! Христос народився!
