Близькосхідні огляди з Ігорем Семиволосом
Як я анонсував минулого тижня, ми поговоримо про ситуацію на Близькому Сході в контексті афганської кризи, місце Туреччини, роль Катару. Не оминемо увагою ми і розвиток ситуації з Саакашвілі, ясна річ, будемо говорити і про загальну ситуацію в Грузії після місцевих виборів, в цілому про ситуацію на Південному Кавказі, в тому числі у зв’язку із пропозицією 3+3. Вона виникла в контексті візиту міністра закордонних справ Ірану Хосейна Аміра Абдоллахіяна до Росії, і зараз ця формула жваво обговорюється. Ну і згадаємо про Нетаньягу, що він робить, і взагалі, що відбувається в Ізраїлі.
Я почну свої з огляди з трагічної події, яка сталася в Афганістані, терористичний акт в шиїтській мечеті на північному сході, в провінції Кундуз. Цей теракт здійснив терорист-смертник, терористична організація Ісламська Держава взяла на себе відповідальність, а сам смертник був за національністю уйгуром. В результаті цього акту близько 150 людей загинуло, 143 поранено.
Чому в повідомленні робився наголос на тому, що це зробив уйгур? Тому що навколо Китаю, його політики, до і особливо після приходу талібів до влади, виникла ціла дискусія. Свого часу, уйгури, які боролися проти китайської домінування і утисків мусульманського населення в Сіньцзяно-Уйгурському автономному районі знаходили прихисток серед талібів. Але виникла ціла низка міркувань з огляду на важливість Китаю для легітимації влади талібів, останні запевнили Пекін, що з їх території не будуть здійснювати ворожі дії, і останні події це таке собі нагадування про порушені зобов’язання і про підступні наміри позбавити уйгурів прихистку.
Цей терористичний акт знову піднімає питання відносин між різними терористичними організаціями. З одного боку, все здається, зрозуміло, – Є «Талібан», є «Аль Каїда», є «Ісламська держава» – три як мінімум терористичні організації, що прагнуть встановити ісламістський порядок, але виявляється, відносини між ними доволі напружені і конкурентні. Прийнято вважати, що «Талібан» та «Аль-Каїда» взаємодіють між собою і демонструють повагу одна одній. Перемога «Талібану» у війні, захоплення Кабулу та прихід до влади сприймається «Аль Каєдою» позитивно. Керівництво цієї організації розглядає це як важливий крок у боротьбі з хрестоносцями, у звільненні арабських земель від західного панування. Натомість, пропагандистські ресурси «Ісламської Держави» перемогу «Талібану» висміюють. На їх думку, США просто передали владу талібам і ті стали клієнтами Америки. Вже після захоплення влади талібами, бюлетень цієї терористичної організації пояснюючи своїм прихильникам обставини приходу Талібану до влади через угоду в Досі у 2020 році, зазначають, що «це мирний перехід влад від одного ідолопоклонського поголеного правителя до іншого ідолопоклонського, але бородатого. Іншими словами, з точки зору представників «Ісламської держави» це те саме, що попередній уряд, що сьогоднішні таліби.
Всі ці події відбуваються на тлі чергового раунду переговорів між США та Талібаном, які мають розпочатися в Досі. Таліби, до речі, заперечують, що вони готові говорити з американцями про будь-які спільні дії у боротьбі проти «Ісламської держави». Роблячи невелику ретроспективу в історію відносин «Ісламської держави – Вілаєт Хорасан» з «Талібаном», слід зазначити, що після смерті засновника «Талібану» мули Омара новоутворена філія «Ісламської держави» вимагала присяги від прихильників інших ісламістських рухів, але більшість членів і «Аль Каїди» і «Талібану» відмовилися присягати цій організації. Талібам закидають, що вони стали занадто націоналістичними, що вони намагаються отримати міжнародне визнання, що вони намагаються знайти порозуміння з власною шиїтською меншиною. Вибух в мечеті це свідчення того, що члени «Вілаєту Хорасан» бачать свою місію в дестабілізації ситуації, і удар цілеспрямований – по шиїтам, яких бачать ворогами віри і по талібам, які зраджують.
Трохи про перспективи «Аль Каєди». Вони мають доволі складну ситуацію. Теперішні лідери або хворі або старі, або все разом, управління організацією розбалансоване, разом з тим, ймовірний наступник теперішнього лідера Аймана аз-Завахірі, Сейф аль Адель вже два десятиліття знаходиться в Ірані і іранський уряд тримає його на короткому ланцюжку, по суті маючи його у заручниках. Кажуть, що він може переміщатися в межах країни, але за кордон зась. Ну і власне радикальні учасники групи, для яких шиїти чи не найперші вороги, закидають Сейфу аль Аделю тривалий зв’язок із ворогами і це може також похитнули його авторитет. Одними із можливих варіантів розв’язання цієї проблеми передбачається переміщення групи Аделя до Афганістану, але це буде залежати від доброї волі Ірану, що сумнівно.
Другий момент пов’язаний із Аль-Каєдою, це структура їх організації, яка від самого початку мала децентралізований формат. Філії в різних країнам, це така собі франшиза – використання розкрученого бренду місцевими ісламістами. Відповідно виникають розбіжності між глобальними цілями як то боротьба з США, з Заходом та імперіалізмом в цілому та локальним порядком денним окремих фракцій. Першим дзвіночком для «Аль Каєди» стало припинення існування їхньої фракції в Іраку, яка по суті влилася до «Ісламської Держави». В Сирії філія «Джебхат –ан-Нусра» разом з іншими угрупованнями утворили в 2017 році організацію «Хайят Тахрір аш-Шам».
Стосовно «Ісламської держави», то очевидно, що таліби будуть активно їй протистояти усіма засобами, використовуючи будь які методи. Принаймні, надходять повідомлення про масові страти людей, серед яких чимало тих, хто належали до «Ісламської держави». З обох боків методи війни, як ви бачите, жорстокі.
Ось така ситуація в Афганістані на зараз і відповідно у відповідь на спроби придушити активність «Вілаєту Хорасан», члени останнього будуть і надалі здійснювати терористичні акти, перетворюючи талібів, які і до того були повернуті на безпеці, ще більш тривожними.
Катар, країна, яка тривалий час надавала свою територію для переговорів з талібами, і взагалі майже два десятиліття забезпечував контакти талібів з усім світом. Катар відомий також своєю масштабною операцією по порятунку біженців з Афганістану. Приблизно 55 тис. біженців за допомогою Катара перебралися до цієї країни, розміщені на базах. Катар використовується як транзитний хаб для відправлення біженців в інші країни. Маючи важливий статус переговорника Катар забезпечив собі важливу роль у багатьох процесах, що відбуваються на Близькому Сході. Саме зараз варто нагадати, що саме Туреччина врятувала Катар від оголошеної блокади і можливої атаки з боку інших країн Перської Затоки під час так званої Катарської дипломатичної кризи 2017 року. Безпека Катару була гарантована 3-х тисячним військовим контингентом Туреччини. Цей стратегічний союз став для Туреччини важливим компонентом посилення своїх позицій після афганського фіаско. Почнемо з переговорів, які вела Туреччина зі США про забезпечення безпеки міжнародного аеропорту в Кабулі. Президент Туреччини Т.Р.Ердоган розглядав ці переговори як важливий компонент покращення відносин з новою американською адміністрацією. Втім, через раптове падіння Кабулу зник предмет переговорів і вони втратили свій сенс. Туреччина не відмовляється від ідеї своєї присутності в кабульському аеропорту і продовжує вести переговори вже безпосередньо з талібами через той самий Катар. Правда, таліби поки не готові бачити на своїй території жодного іноземного військового, в тому числі і турецького. Переговори, скажімо так, тривають. Турецькі війська для підтримання безпеки аеропорту наполягають на контролі за периметром аеропорту, тоді як таліби погоджуються лише на турецьку присутність всередині.
Тривалий час Туреччина в країнах Перської Затоки розглядалася як загроза. Втім, стрімка зміна ситуації на Близькому сході, вихід американців з Афганістану, розмови про неминучість подальших евакуацій з Іраку та Сирії змушує арабські королівства переглядати свою політику. Днями стало відомо про початок активного переговорного процесу ОАЕ з Туреччиною з метою нормалізації відносин. Слід нагадати, що саме ОАЕ активно підтримували генерала Хафтара в Лівії у громадянському протистоянні, тоді як Туреччина підтримувала міжнародно визнаний уряд поміркованих ісламістів. Часто кризу в Афганістані порівнюють з ефектом метелика, коли помах крильця призводить до тектонічних змін. Відбувається переформатування політичного простору, де Туреччина відчуває себе доволі впевнено. За останні півроку справді Туреччині вдалося досягти прориву у відносинах не тільки з ОАЕ, але й з Саудівською Аравією та Єгиптом і це не лише посилює її позиції, а дає змогу Анкарі пропонувати регіону нову безпекову конфігурацію, в якій відсутні американці.
Реагування на коментар про відносини між Туреччиною та Пакистаном.
Туреччина без сумніву розраховує на відносини з Пакистаном. Тим більш що сторони обрали з 2016 року напрямок на стратегічне партнерство. Нещодавно це партнерство посилилося ще за рахунок Азербайджану. Ясна річ, що це стратегічне партнерство країн дуже серйозно напружує Іран, і він відповідним чином реагує. Ті ж самі іранські маневри вздовж азербайджанських кордонів про це свідчить.
Як ви бачите, зовнішня політка Туреччини доволі гнучка – вони готові йти на зустріч і домовлятися з країнами, і разом з тим, користуючись нагодою, посилює свої позиції і єдина країна, яка досі ще не визначилася, що їй робити в нових умовах це Ізраїль. Через військову операцію в Секторі Гази Туреччина та Ізраїль побили горщики, з іншого боку минулого року Тель-Авіву вдалося покращити свої стратегічні позиції через угоди Авраама з низкою країн Перської Затоки. Не виключаю, що нові ідеї регіональної безпеки будуть напрацьовані і в цьому форматі. Це пов’язано, що Туреччина поволі буде заглиблюватися у внутрішньополітичне життя – на 2023 рік призначені президентські вибори. Навколо виборів вже дуже багато чуток, в тому числі і про здоров’я Ердогана. Втім як так як, але ситуація буде поступово загострюватися і про це вже свідчить початок процесу об’єднання опозиційних партій. На цьому тижні опозиційні партії оприлюднили свою візію майбутнього і що важливо, вони намагатимуться використати курдський чинник з метою мобілізації курдського електорату. Курдський чинник, таким чином, може перетворитися на потужний вибухонебезпечний чинник політичного життя Туреччини найближчих років.
Трохи про інші події. В Лівані повністю вимкнули світло. Електростанції через нестачу пального припинили постачати електрику. Причиною цього є доволі складна неефективна економічна модель, яка існувала в Лівані. Політична та економічна криза з 2019 року досі не подолані. Певні спроби для подолання політичної кризи ліванський політичний клас зробив, але наскільки вони будуть ефективними покаже майбутнє. З економічною кризою ситуація лише погіршується. Поки для підтримання критичної інфраструктури використовуються запаси пального ліванської національної армії. Уряд розраховує на постачання єгипетського газу через Сирію, але поки ситуація залишається складною.
Повертаємося на Кавказ. В Грузії відбулися місцеві вибори, які мали ознаки референдуму щодо підтримки діючої партії «Грузинська мрія». 43% відсотки загальної підтримки правлячої партії – це той мінімум, який давав підстави опозиції говорити про проведення дострокових парламентських виборів. Політична криза, яка супроводжувалася масовими акціями протесту, вдало владнати через угоду між Грузинською мрією та опозиційними партіями за сприянням голови ЄС Шарля Мішеля. За результатами виборів правляча коаліція набрала близько 46%, а другий тур виборів мерів відбудеться у 20 містах в тому числі в Тбілісі. Вимогою провести дострокові парламентські вибори переймається політична сила «Новий національний рух» лідером якої є Міхаіл Саакашвілі, який зараз перебуває за гратами в Тбілісі. Грузинська влада категорично відмовляється його випускати, і найкращий варіант для них це відправити Саакашвілі назад в Україну, але колишній президент навряд чи у цій ситуації готовий повернутися. Він розраховує на повернення у грузинську політику через дестабілізацію, загроза якої має змусити правлячу партію погодитися із достроковими виборами. Його приїзд, арешт і ув’язнення збурили опозицію, яка анонсує широкомасштабні акції протесту. Очевидно, друга половина жовтня буде в Грузії гарячою.
Існують певні розбіжності у поглядах на цього політика між українцями та грузинами. Часто грузини ображаються, що в Україні недооцінюють такого видатного політика. Я власне хотів би зазначити, що Міхаіл Саакашвілі в Україні був заробітчанином, і те, що він робить зараз, ясно свідчить, що він аж ніяк не український, а грузинський політик. Врешті, якщо він у Грузії знайде своє місце, на яке заслуговує, я буду тільки радий – нарешті людина заспокоїлася і на своєму місці.
На південному Кавказі, в чотирикутнику – Туреччина, Вірменія, Іран та Азербайджан – продовжуються складні стратегічні позиціонування. Іран зіпсував відносини з Азербайджаном, демонструє напруження у відносинах з Туреччиною, одночасно виникає такий дивний формат 3+3 – три південнокавказькі країни та три регіональні – Туреччина, Іран та Росія. Формат спрямований начебто на розблокування транспортних можливостей. І тут одразу виникає питання до Грузії, адже тоді треба розблоковувати дорогу через Абхазію, територію, яка окупована РФ. Переважна більшість оглядачів вважає, що цей формат ні до чого не приведе, оскільки всі учасники цього формату люто ненавидять один одного.
Коментар про кримських татар в Туреччині.
Кримські татари в Туреччині є доволі активною групою, яка своїм консолідованим голосуванням та підтримкою впливають на рішення які приймаються Туреччиною щодо України. І Ердоган зважає на голоси кримських татар. В цьому сенсі кримські татари в Туреччині наші союзники.
Ну і останнє про Бібі Нетаньягу, що він зараз робить. Він перебуває у процесі. Там є три обвинувачення проти нього в корупції. Чесно кажучи, таке враження що всі ці процеси нічим не завершиться, або Нетаньягу обійдеться малою кров’ю. В цьому контексті є цікавими два епізоди пов’язані так чи інакше з цим політиком. У відомому витоку інформації Pandora Papers з’явилася інформація про свідка обвинувачення міліардера Арнона Мільчен, який, виявляється тримав на Віргінських островах своє майно та колекції для ухилення від податків.
Спробували відірвати частину електорату Нетаньягу, але нічого не вийшло. Електорат Нетаньягу тримається купи, «Лікуд» і надалі залишається важливою політичною силою і жоден політик діючої коаліції не може, об’єктивно, розраховувати на цю частину електорату, тому у Бібі залишаються шанси повернутися у велику політику. Більше того, зараз в уряді розробляється законопроект, який передбачає, що прем’єр-міністр не може біти при владі більш ніж 7 років, оскільки відбувається концентрація великої кількості влади в руках. Якби такий закон був раніше, питання про Нетаньягу взагалі б не стояло на порядку денному, але у цьому випадку закон зворотної сили не має, і Бібі може претендувати на посаду прем’єра у майбутньому.
Міністр закордонних справ Ізраїлю Яїр Лапід певний час пробував відкусити частину Бібіного електорату, але врешті решт зрозумів, що такі спроби не варті витрачених зусиль та ресурсів і повернувся до своїх лівоцентриських виборців. Шановні друзі! Я вичерпав свій порядок денний. Бажаю вам гарного закінчення неділі. Будьте здорові!
