Близькосхідні огляди з Ігорем Семиволосом 15.01.2022

Вітаю, друзі!
Сьогодні субота, 15 січня і я знову з вами зі Своїми Близькосхідними оглядами». Як і на минулому тижні головна увага прикута до Казахстану де процес передачі влади або як прийнято казати «транзиту влади від Назарбаєва до Токаєва» співпав з масовими протестами населення проти підняття цін на скраплений газ та призвів послідовно до повстання в Алмати, його придушення, інтервенції країн ОДКБ та поступового їх виводу, яке має бути завершене до 19 січня. Останніми, як відомо, мають вийти московити. Навколо цієї військової операції вже поламано чимало списів, але останнім часом з’явилися нові данні, які проливають світло на прийняття рішення про інтервенцію. Я маю на увазі сьогоднішній виступ самопроголошеного президента Білорусі Алєксандра Лукашєнки перед складом білоруського військового контингенту.

Не знаю, чи ми маємо тут справу із надмірними хвастощами білоруського диктатора чи це ознаки вже деменції але він зробив для розуміння ситуації більше ніж всі російські аналітики разом узяті. Отже що він зокрема заявив, що це був «задум двох президентів»: він і Путін розробили операцію по вторгненню до Казахстану протягом однієї години і вже через декілька годин у напрямку до Казахстану вилетіли перші літаки. Як на мене це чудове зізнання у здійсненому злочині і Лукашенко тут яскрава демонстрація приказки: що у розумного в голові, у дурного на язиці.

Уявляю, як витягнулися фізіономії російських очільників після цієї промови. Адже вся напрацьована раніше легенда летить коту під хвіст із дикими гиканням. Врешті решт твердження Лукашєнка ставить під сумнів заяви представників ОДКБ та влади Казахстану, що окупаційні війська не брали участь в силовому придушення повстання в Алмати. Якщо брати до уваги його слова, то виходить, що перші підрозділи прибули ще до формального початку операції, ну і це підважує слова Токаєва, що саме він самостійно прийняв рішення.

Тепер я думаю версія про ad hoc у прийнятті рішення про початок інтервенції стає головною. Касим-Жомарту Токаєву, якого Путін, не в стані запам’ятати його ім’я назвав Кемелом, прийдеться рано чи пізно цей епізод пояснювати – як і якими аргументами його змусили погодитися з рішенням, яке, як ми тепер точно знаємо, було вигадане і реалізоване двома президентами – і його серед них не було.

Даріга Назарбаєва. Донька Назарбаєва. За повідомленнями її перс-служби на лікарняному, хворіє на ковід.
Самат Абіш. Племінник Назарбаєва, у відпустці з 13 січня.

В самому Казахстані тривають чистки в політичному класі – представники родини Назарбаєва терміново пишуть заяви про відставку, уходять у відпустки та лягають на лікарняний. Інтрига навколо долі Назарбаєва залишається, але чим далі тим менше залишається тих, хто продовжує задавати питання: Де Нурсултан? Вся ця ситуація дуже нагадує відому дворову пісню: Здох Максим, ну х*р з ним.

Паралельно із триваючими репресіями, Токаєв пробує загравати із народом – я не буду тут переповідати його спіч в Мажилісі під час призначення нового уряду – скажу лише що однією із головних тез був натяк на концентрацію багатств в руках невеличкої групи багатіїв – родини Назарбаєва – і гаслом, що багаті мають поділитися з бідними. Причому гроші треба надсилати до фонду, який, ним Токаєвим, поспішно створений. Кажуть, що перші «сироти» вже перевели туди чималенькі суми.
Казахстанські спецслужби продовжують «кошмарити» ісламські дисидентські групи, які стають зручним цапом відбувайлом разом із представниками колишнього керівництва КНБ. В Казахстані тривають арешти серед представників релігійної організації «Йакин Інкар», яка є відгалуженням або виокремленим осередком міжнародної ісламської організації «Таблігі Джамаат». . Її членів, зокрема, обвинувачують в участі у заворушеннях. Діяльність «Таблігі Джамаат» заборонена на території країн ОДКБ. Виняток Киргизстан, де ця організація діє легально. Оглядачі переконані, що нинішні арешти здійснюються за списками так званих осіб “схильних до радикальної діяльності” і є спробою надати протестам яскраве ісламістське забарвлення.

Таблігі Джамаат: мандруючі проповідники

Заворушення в Казахстані та вторгнення сил ОДКБ для зміцнення влади Токаєва у внутрішньоелітному конфлікті породили чимало конспірологічних версій щодо майбутнього всього регіону Центральної Азії. Цілком зрозумілою в цьому контексті виявилася увага до Узбекистану – країна, яка була на початку членом ОДКБ, але потім вийшла. Узбекистан до речі, був також короткий період і членом ГУАМу, тоді абревіатура поповнилася ще однією літерою У – ГУУАМ. Президент Узбекистану Шавкат Мірзійоєв коментуючи слова самопроголошеного білоруського президента назвав їх безпідставними та запевнив, що Узбекистан має у своєму розпорядженні необхідний потенціал та міць для адекватного реагування на будь-які загрозу.

Президент Узбекистану Шавкат Мірзійоєв зі своїм турецьким колегою Реджепом Таїпом Ердоганом

Ці події дають можливість по новому подивитися на формування регіональних альянсів і зокрема на турецьку ініціативу – створення Організації тюрських держав. Якщо на початковому етапі, здавалося, ця організація була скоріше такою собі забавкою президента Туреччини Реджепа Ердогана, то зараз, після казахстанської кризи, вона може набути нове дихання аж до створення сил оперативного реагування в рамках цього угруповання. В перспективі звісно.

Як не дивно, а точніше симптоматично, але казахстанська криза призвели ще до одного цікавого наслідку – реанімація ГУАМу. І хоча про повноцінну реанімацію говорити поки не приходиться – візит президента Азербайджану Ільгама Алієва до Києва 14 січня, сигнал, що таке можливе. Не буду вам розповідати тут про складну історію ГУАМу, яке має назву «Організація за демократію та економічний розвиток», яка мали свої злети та свої падіння. ГУАМ який переживав тривалий час стагнацію може отримати завдяки підписаним документам нове дихання і це теж, до певної міри наслідок центральноазійської кризи.

Для Азербайджану без сумніву Україна важлива як ключовий елемент своєї продовольчої безпеки, особливо у світі, де ціни на продукти харчування невпинно зростають, а залежність від однієї країни на північ від Азербайджану може створити критичну загрозу і використання для дестабілізації. Тим більш що далеко за прикладом ходити не треба. Росія не раз і не два здійснювала активні заходи на території Азербайджану – від роздмухування міжетнічних зіткнень до спецоперацій по створенню в країні впливових груп, які видали прямий виклик правлячій у Азербайджані групі. Я вже не кажу про ситуацію навколо Карабаху, де на цьому тижні відновилися бої між вірменськими та азербайджанськими військами на кордоні. До речі, президент Азербайджану на цьому тижні дав розгорнуте програмне інтерв’ю. Головна увага була приділена недавнім зіткненням між азербайджанськими та вірменськими військами, але разом з тим він поділився своїм баченням мирного процесу та згадав про деякі моменти Другої Карабаської війни, про які раніше не було відомо.

Зокрема він розповів про випадок під час Другої Карабаської війни, коли азербайджанські війська наближалися до державному кордону з Вірменією на південній ділянці фронту. Тоді вірмени попросили росіян передислокуватися на південь аби, як вони казали, запобігти наступу вглиб Зангезуру. Після передислокації російських підрозділів, вірмени почали, прикриваючись росіянами, обстрілювати азербайджанців з території Вірменії. Мета вірмен – щоб вогнем у відповідь азербайджанці вдарили по російським позиціям. І московити, за твердженнями, Алієва були дуже злі на вірмен за таку підступність. Квінтесенцією його інтерв’ю стала фраза: «Якщо Вірменія не хоче визнавати територіальну цілісність Азербайджану, то ми не будемо визнавати їхню територіальну цілісність».
В самій Вірменії ситуація в Казахстані, участь їхніх військ у придушені повстання та інтервенції, сприйнята неоднозначно. Критика рішення Пашиняна звучить як з боку проросійської опозиції, так і з боку прозахідної. Не позаздриш Пашиняну. Втім, це його вибір. Не в плані головування в ОДКБ – це випадок – а в плані коментарів про згубність протестів – «Ніколи ще протести проти влади не приводили ні до чого доброго». Дехто у Вірменії висловлює обережну надію на те, що у майбутньому Московія заступиться за вірмен і допоможе у війні з азербайджанцями. Але ці сподівання марні.
Між тим в Москві відбувся перший раунд переговорів між представниками Вірменії та Туреччини щодо відновлення дипломатичних відносин між двома країнами. Вони, нагадаю, перервані у 1993 році і після цього часу було декілька безрезультатних спроб їх встановити. Сторони, як кажуть, висловлюють обережний оптимізм.

На переговорах у Відні по поверненню до ядерної угоди, кажуть, намітився прогрес, але наскільки він очевидний, до кінця не зрозуміло. Судячи по нервовій реакції ізраїльтян, не сьогодні так завтра угода буде укладена, але здається, це перебільшення. У кращому випадку сторони можуть укласти тимчасову угоду, яка принаймні позначить перспективу.

В Лівані тривають протести населення на тлі триваючого падіння рівня життя та катастрофічної девальвації національної валюти. В країні практично відсутня електрика, її дають декілька годин на добу. За такими розкладами важко говорити про бодай якесь полегшення життя для ліванців. Країна продовжує жити очікуванням парламентських виборів, що відбудуться весною. На їх тлі діючий президент Лівану Мішель Аун ініціював національний діалог. Втім, опозиційний правлячій коаліції колишній прем’єр-міністр Лівану і голова руху «Аль-Мустакбаль» Саад Харірі відмовився від діалогу вважаючи, що до цього варто повернутися лише після виборів. Інша опозиційна сила – Ліванські сили також відмовляються від переговорів.
Нагадаю, що опитування на моєму телеграм-каналі (нерепрезентативне, звісно) зафіксувало ймовірність суттєвої дестабілізації в Лівані після парламентських виборів. (друге місце з 17%).
Дорогі друзі!
На разі у мене все. Дякую за увагу. Не забувайте підписуватися на канал та телеграм, у нас для вас підготовлено дуже багато цікавої інформації. Зокрема, завтра ми запускаємо ще один новий інформаційний продукт «Актуальне інтерв’ю», де ми будемо обговорювати детально події з провідними українськими та закордонними експертами. Не пропустіть. Завтра перший випуск. Будемо говорити з експертом Центру досліджень безпекового середовища «Прометей» Максимом Майоровим про відносини між чеченцями та інгушами в контексті скандальних заяв піхотинця Путіна Рамзана Кадирова.

Відео:

You may also like...