Близькосхідні огляди з Ігорем Семиволосом
Доброго дня друзі!
Сьогодні 25 вересня і це рівно два місяці як вийшов мій останній відеоблог, присвячений подіям на Близькому Сході. Власне, я планував зробити перерву лише на один місяць – відпочити в серпні, але всі ми знаємо, що в серпні, з точки зору аналітики і оперативної аналітики відпочити не вдалося – в середині серпня стався Афганістан у всій своїй жахливій реальності і замість відпочинку я надавав купу коментарів зі спробою пояснити що ж врешті решт сталося і куди поділася 300, ну, ок, 200 тисячна афганська армія, на яку американці витратили чималі кошти. Власне як у будь якому прогнозуванні пост фактум пояснювати все набагато простіше, тоді все виглядає логічним і очевидним, а ось в липні, коли загроза захоплення рухом «Талібан» Афганістану перестала бути гіпотетичною, я був переконаний, що афганська армія існує і у своїх твердженнях спирався на заяви військових, готових протистояти талібам. Очевидно, і тепер вже більш ніж очевидно, що рішення американців укласти угоду з талібами в лютому 2020 року стало фатальним як для ісламської республіки Афганістан, так і для всього 20 літнього перебування цієї країни в орбіті американського правління.
Я хотів би сьогодні відповісти на ваші питання. Ми не будемо говорити про різні аспекти афганської політики, про це сказано вже чимало за ці місяці, лише зауважу от, наприклад, останню новину про те, що таліби хочуть повернути публічні покарання у вигляді відрубання кінцівок, але цього разу, оглядаючись на критику, вони це будуть робити непублічно, не на стадіонах, як до 2001 року.
Більшість питань так чи інакше стосуються України. Як загрожує ця ситуація нашій країні, чи можемо ми цим скористатися тощо. Я абсолютно впевнений, що поки очевидних і явних загроз для України немає. Так, існує відкладена проблема з афганськими біженцями. Вона відкладена через те, що ту більша частина афганських біженців опинилися в країнах, що межують з Афганістаном, або в країнах, які брали участь у військовій операції НАТО. Наприклад в Ірані за різними оцінками до 2 млн. біженців, в Пакистані близько 4 млн., в Туреччині до одного мільйона і десь 100 тис. біженців прийняв Таджикистан. Втім, через певний час якась кількість біженців, очевидно дістанеться України, оскільки в Україні існує потужна афганська громада, сталі зв’язки. Поки що можна говорити про мінімальні цифри – якщо спиратися на інформацію, яку поширює Державна міграційна служба то з заявами про визнання біженцями звернулося 370 громадян Афганістану. І це переважно жінки і діти.
Ясна річ, потім до них долучяться чоловіки, але говорити про якусь критичну ситуацію з біженцями не приходиться. Ходили чутки, що американці хотіли розмістити в Україні 2 тис. біженців, але досі ця інформація так і залишилася на рівні чуток і не знайшла підтвердження. Отже ситуація на зараз точно не критична. Потік біженців чекає на нас через Росію і через Туреччину.
Було багато запитань до мене з проханням пояснити власне чому так сталося, чому таліби так легко захопили владу. Я не буду повторюватися, але для ілюстрації наведу вам приклад із сусідньої країни, Росії. Як ви бачите, демократія там не приживається, а авторитарний режим це класична і зрозуміла для росіян форма правління. Мені звісно можуть заперечити, що це не зовсім так, в Росії були періоди демократії. Були, але короткі і швидко закінчувалися поверненням авторитаризму – відлига-заморозки, відлига – заморозки, або як зауважив Олександр Аузан, абортивна модернізація. І якщо ви маєте поруч таку країну як Росія, то вам простіше зрозуміти, чому Афганістан опинився в такій ситуації: люди там налаштовані здебільшого на такий спосіб правління – демократичні інститути, процедури якщо не мали в дупі, але десь близько до цього їх бачили. Я міркую, рано чи пізно, навіть тут трансформації відбудуться, але очевидно 20 років для виникнення нових інститутів і нових соціальних відносин явно виявилося замало. Тому, подібно до того, як у Росії обирають царя, дарма як він формально зветься, так і в Афганістані люди готові змиритися з такою формою правління, ніж будуть готові до конкурентних відносин.
І якщо тут все більш менш зрозуміло, то що буде з навколишніми країнами? Було багато негативних прогнозів, що таліби не зупиняться на своїх кордонах і маючи такий драйв посунуть далі. В першу чергу всі бачили загрози для країн Центрально Азії.
Нещодавно в Душанбе відбулося чергове засідання країн Шанхайської організації співробітництва (ШОС). А я нагадаю вам, що сама ідея утворити ШОС виникла у 1996 році на тлі приходу до влади талібів і ключове питання, яким опікувалися члени організації, було безпекове. Повертаючись до крайнього засідання, можна побачити підходи до вирішення афганського питання. По перше, всі наголошують на важливості створення комісії Афганістан-ШОС, і головним своїм завданням бачать тиск на талібів з метою створення інклюзивного уряду.
Пройдемося по позиціях представників країн ШОС. Ми бачимо доволі войовничу позицію президента Таджикистану Емомалі Рахмона, який закликав партнерів по ШОС створити надійний пояс безпеки вздовж кордонів з Афганістаном. Таджикистан зацікавлений в гуманітарній допомозі біженцям, які опинилися на його території і не може не зважати на Панджшер, на партизанку, яка триває у таджицьких етнічних районах.
Емомалі Рахмон
Позиція узбеків видається більш обережною. Президент Мірзійоєв, очевидно з подачі Путіна говорить про необхідності напрацювання нових підходів, почати діалог і визнати, що є така нова реальність. І одне із головних питань – це розмороження активів, надання гуманітарної допомоги. До речі, Ісламський Емірат Афганістану вже звернувся до ООН з проханням виступити з трибуни ГА ООН.
Шавкат Мірзійоєв та Владімір Путін
Казахи та киргизи акцентують увагу на проблемах, з якими стикаються афганці і закликають надати гуманітарну допомогу. Якщо казахи поки говорять, то киргизи вже привезли до Кабулу перший гуманітарний вантаж.
Далі питання було про відносини в чотирикутнику – Китай, Пакистан, Індія та таліби. Не секрет, що Індія підтримувала попередній уряд, активно співпрацювала, було чимало спільних проектів та інвестицій, і станом на зараз ситуації для Індії прямо скажемо погана. З іншого боку існують територіальні претензії Індії до Китаю, Китаю до Індії, в том числі в сіньцзян-уйгурському автономному окрузі і це факт на який слід зважати.
До того ж, існує стратегічне партнерство між Пакистаном та Китаєм в рамках якого Афганістан розглядається як зручний шлях товарів, послуг і китайці від самого початку новітньої фази конфлікту розглядали Афганістан саме через призму двосторонніх відносин з Пакистаном. В самому Пакистані почастішали випадки вбивства китайських представників і вбиває їх – Талібан, який бореться за незалежність пуштунських провінцій. Отже, ситуація непроста, а коли немає безпекової складової, то китайці здебільшого уникають великих інвестиційних проектів. Я розглядаю варіант, коли Китай та Пакистан розіграють талібську карту проти Індії малоймовірним, але Делі, очевидно, в цій ситуації буде посилювати свої кордони у Кашмірі, оскільки риторика талібів, без сумніву, ворожа щодо індусів.
Трохи про позицію Росії. Вона поки що займає обережну позицію. Головні тези – необхідність формування інклюзивного уряду, недопустимість поширення «Талібану» на територію Центральної Азії. Я не думаю, що зараз на часі відновлення повномасштабної економічної співпраці – в тому числі щодо видобутку рідкоземельних металів. Оскільки переважна більшість проектів за ці роки так і залишилися нереалізованими, немає підстав вважати, що при талібах вони отримають нове дихання. Особливо в перші роки правління цього угруповання. На мою думку, головні зусилля Росії будуть спрямовані на те, щоб не допустити в Афганістані нового вибуху, наслідки якого можуть відчути сусіди.
А тепер повернимося до Вазиристану.
Це територія пуштунських племен, вона знаходиться на півночі Пакистану, межує з Афганістаном і там Пакистан веде перманентну війну з талібами. І коли пакистанський прем’єр-міністр Імран Хан що вони втратили чималу кількість військових, він не бреше. В 2001 році, після того як Талібан впав в Афганістані, таліби перебралися в Вазиристан, скинули племінних вождів і утворили Ісламський Емірат Вазиристану. Пакистанській армії вдалося приборкати цю територію лише у 2009 році. Отже, з 2006 по 2009 рік ця територія проголошувалася незалежною від Пакистану і там існувала ісламська держава. Ця територія досі залишається складною з безпекової точки зору і коли говорять, що ось, мовляв, Пакистан створив «Талібан» і керує талібами то це твердження потребує доповнень. Ніхто не сперечається, що пакистанські спецслужби стояли біля витоків цього угруповання, але ця організація, як ви бачите, може робити несподівані кульбіти і нічого і ніхто не гарантований. Пакистан зацікавлений у тому, щоб активності Талібану зосереджувалися всередині Афганістану, це було х головне завдання, яке пакистанці, здається, виконали, але чи не обернеться перемога Талібану новим протистоянням у Вазиристані залишається великим питанням.
Як позначиться перемога талібів на загальній ситуації на Близькому Сході? Тут варто згадати про побоювання, що поразка американців серйозно посилить терористичні ісламістські рухи, які мають за мету створити Халіфат на всіх мусульманських землях. І для цього є підстави – наприклад, перемога моджахедів в Афганістані в 1989-92 роках спричинило неабияке зростання ісламістських рухів, ідей на Близькому Сході, навіть деякі комуністи перефарбувалися на ісламістів, але тут справа була скоріше в розвалі СРСР і більшість лівих рухів, які спиралися на радянський союз, опинилися без ресурсів. Криза комунізму позитивно вплинула на зростання ісламізму. В цьому контексті, чи варто говорити про кризу американізму? Не певен. Це скоріше епізод, про можливі негативні наслідки якого почали говорити практично одразу, як американці розпочали свої військові операції – як в Афганістані, так і в Іраку. Попередження були, інша річ що вони не були взяті до уваги. І тут скоріше проблеми із прийняттям рішень і не готовності дослухатися до іншої точки зору. Очевидно певний короткостроковий ефект від захоплення влади талібами таки буде, але у середньостроковій перспективі поки що не проглядається майданчик, в якому ці структури будуть зростати. Афганістан тут як база для зосередження таких рухів під питанням. Якщо з «Аль Каєдою» така співпраця ще можлива, то з терористичним угрупованням «Ісламська Держава» таліби ведуть жорстоку війну і обидві сторони застосовують максимально можливе насильство одна до одної.
Ясна річ, ісламістські ідеї залишаються доволі популярними і будуть такими ще тривалий час, поки не виникне щось нове. Але очевидне, рано чи пізно таке станеться. Врешті, на Близькому Сході вже були ідеї арабського націоналізму, панарабізму, соціалізму, врешті решт панісламізму. Правда зараз ми бачимо переважно відкіт від ідей демократії, якими надихалися учасники Арабської весни 2010-13 років, і повернення до формату військових авторитарних режимів, але події Арабської весни залишаються дуже важливим досвідом для арабського суспільства для переосмислення своєї ролі в історії.
Ну і тепер трохи до інших питань, які є важливими для Близького сходу і які сталися продовж цих двох місяців. В першу чергу я хочу згадати про Туніс. Ситуація в тут має всі шанси до загострення.
Рашид аль Ганнуші
Спікер туніського парламенту 80 літній Рашид аль-Ганнуші закликав до мирної боротьби проти узурпації влади. Ця заява прозвучала на другий день після того, як президент Тунісу Кайс Суаїд видав чергову порцію указів, в яких він практично скасовує частину туніської конституції та посилив свою одноосібну владу в країні.
Кайс Суаїд
На думку лідера найбільшої в Тунісі політичної сили, поміркованої ісламістської партії «Ан-На́гда» («Відродження»), шансів на повернення до демократичної форми правління практично не лишилося і зараз ситуація гірша ніж два місяці тому, коли президент здійснив переворот і призупинив діяльність парламенту.
Наджиб Мукаті
В Лівані, після багатомісячних політичних торгів, був нарешті призначений новий уряд на чолі з бізнесменом-мільярдером Наджибом Азмі Мікаті, який вже очолював уряд Лівану в нульові та початку десятих років. Призначення уряду має означати кінець політичної та економічної кризи в яку занурилася ця країна після вибуху селітри в порту Бейрут в серпні 2020 році. Хезболла відіграє важливу роль в стабілізації ситуації і веде переговори з іранцями щодо постачання нафти до Лівану. Станом на зараз один бізнесмен вже купив партію нафти і її прибуття очікується найближчим часом. Це свідчить про посилення позицій Хезболли.
Не встиг президент Туреччини Т.Р.Ердоган заявити з трибуни ГА ООН про невизнання анексії Криму, як в турецьких помідорах росіяни знайшли якийсь вірус і заборонили їх експорт. Зовсім непередбачувані, нє?)
Юдейський світ святкує свято Суккот, назва якого походить від намету, в якому відбувається святкування – сукка. Суккот, який відзначається після Рош Ашана (Новий рік) та Йом Кіпур (Судний день) символізує свято життя, коли юдеї дякують Б-гу за дар життя. За часів другого храму Суккот був святом прощі до Єрусалиму поряд з Песахом та Шавуот. Під час свята використовують чотири рослини – пальмове листя, три гілочки мирту, дві гілочки верби та один лимон. Свято триває сім днів.